Скорочено “Лихоліття” Диккенса
У місті Кокстауне живуть двоє близьких друзів – якщо можна говорити про дружбу між людьми, рівною мірою позбавленими теплих людських почуттів. Обоє вони розташовуються на вершині соціальних сходів: і Джосайя Баундерби, “відомий багатій, банкір, купець, фабрикант”; і Томас Грэдграйнд, “людина тверезого розуму, очевидних фактів і точних розрахунків”, що стає депутатом парламенту від Кокстауна. Містер Грэдграйнд, поклонявшийся тільки фактам, і дітей своїх (їх було п’ятеро) виховував у тім же дусі. У них ніколи не було іграшок –
Вона вважала, що на килимах можуть бути зображені квіти, а не тільки геометричні фігури, і відкрито говорила, що вона із цирку, якесь слово в цій школі шанувалося непристойним. Її навіть хотіли відрахувати, але коли містер
И, замість того щоб вигнати Сесси зі школи, Томас Грэдграйнд взяв її до себе в будинок. Сесси була дуже дружна з Луїзою, старшою дочкою Грэдграйнда, поки та не погодилася вийти заміж за Джосайю Баундерби. Він усього лише тридцятьома роками старше її (йому – п’ятдесят, їй – двадцять), “товстий, гучний; погляд у нього важкий, сміх – металевий”. Луїзу схилив до цього шлюбу брат Том, якому заміжжя сестри обіцяло чимало вигід – досить нестомлюючу роботу в банку Баундерби, що дозволила б йому піти з ненависного рідного будинку, що носив виразну назву “Кам’яний притулок”, непогане платню, волю
Том чудово засвоїв уроки батьківської школи: користь, вигода, відсутність почуттів. Луїза ж від цих уроків, видимо, втрачала інтерес до життя. На заміжжя вона погодилася зі словами: ” чиНе однаково?” У цьому ж місті живе ткач Стивен Блекпул, простий робітник, чесна людина. Він нещасливий у шлюбі – його дружина п’яниця, зовсім занепала жінка; але в Англії розлучення існує не для бедных, як пояснює йому його хазяїн Баундерби, до якого він прийшов за радою
Виходить, Стивену призначено нести свій хрест далі, і він ніколи не зможе женитися на Рэйчел, що любить уже давно. Стивен проклинає такий миропорядок – але Рэйчел благає не говорити подібних слів і не брати участь ні в яких смутах, що ведуть до його зміни. Він обіцяє. Тому, коли всі робітники вступають в “Об’єднаний трибунал”, один лише Стивен цього не робить, за що ватажок “Трибуналу” Слекбридж називає його зрадником, боягузом і відступником і пропонує піддати остракізму. Довідавшись про цьому, Стивена викликає хазяїн, розсудивши, що відкинутого й скривдженого робітника непогано б зробити донощиком
Категорична відмова Стивена веде до того, що Баундерби звільняє його з вовчим квитком. Стивен повідомляє, що змушено піти з міста. Бесіда з хазяїном відбувається в присутності його домочадців: дружини Луїзи і її брата Тома. Луїза, перейнявшись співчуттям до несправедливо скривдженого робітника, таємно йде до нього додому, щоб дати йому грошей, і просить брата супроводити її. У Стивена вони застають Рэйчел і незнайому бабусю, що представляється як миссис Пеглер.
Стивен зустрічає її другий раз у житті на тому самому місці: у будинку Баундерби; рік назад вона розпитувала його про те, чи здоровий, чи добре виглядає його хазяїн, тепер вона цікавиться його дружиною. Бабуся дуже утомилася, добра Рэйчел хоче напоїти її чаєм; так вона виявляється в Стивена. Стивен відмовляється взяти в Луїзи грошей, але дякує їй за благий порив
Перед тим як піти Том веде Стивена на сходи й наодинці обіцяє йому роботу, для чого потрібно по вечорах чекати в банку: посильний передасть йому записку. Протягом трьох днів Стивен справно чекає, і, не дочекавшись нічого, залишає місто. Тим часом Том, вирвавшись із Кам’яного притулку, веде розгульний спосіб життя й заплутується вдолгах.
Спочатку його борги платила Луїза, продаючи свої коштовності, але всьому приходить кінець: у неї немає більше грошей. За Томом і особливо за Луїзою пильно спостерігає миссис Спарсит, що була домоправителька Баундерби, що після одруження хазяїна обіймає посаду доглядачки банку. Містерові Баундерби, що любить повторювати, що народився в канаві, що мати кинула його, а виховала вулиця й він усього досяг своїм розумом, страшно лестить нібито аристократичне походження миссис Спарсит, що живе винятково його милостями. Миссис Спарсит ненавидить Луїзу, очевидно, тому, що мітить на її місце – або принаймні дуже боїться втратитися свого. З появою в місті Джеймса Хартхауза, що нудьгує джентльмена з Лондона, що має намір балотуватися в парламент від округу Кокстаун, щоб підсилити собою “партію точних цифр”, вона збільшує пильність
Дійсно, лондонський денді за всіма правилами мистецтва осаджує Луїзу, намацавши її ахиллесову п’яту – любов до брата. Про Тома вона готова говорити годинниками, і за цими бесідами молоді люди поступово зближаються. Після побачення з Хартхаузом наодинці Луїза лякається самої себе й вертається в будинок батька, оголосивши, що до чоловіка більше не повернеться. Сесси, тепло душі якої зігріває тепер весь Кам’яний притулок, доглядає за нею. Більше того, Сесси за власною ініціативою йде до Хартхаузу, щоб переконати його виїхати з міста й не переслідувати більше Луїзу, і їй це вдається. Коли рознеслася звістка про пограбування банку, Луїза зомліває: вона впевнена, що це зробив Том. Але підозра падає на Стивена Блекпула: адже це він три дні чергував у банку вечорами, після чого зник з міста
Розлютований втечею Луїзи й тим, що Стивен так і не знайдено, Баундерби по всьому місту розклеює оголошення із прикметами Стивена й обіцянкою нагороди тому, хто видасть злодія. Рэйчел, не в силах винести наклепу на Стивена, іде спочатку до Баундерби, а потім, разом з ним і з Томом, до Луїзи й розповідає про останній вечір Стивена в Коктауне, про прихід Луїзи й Тома й про таємничу бабусю. Луїза підтверджує це. Крім того, Рэйчел повідомляє, що відправила Стивену лист і він от-от повернеться в місто, щоб виправдатися. Але дні йдуть за днями, а Стивен усе не приходить
Рэйчел дуже хвилюється, Сесси, з якої вона подружилася, як може, підтримує її. У неділю вони їдуть із димного, сморідного промислового Кокстауна за місто погуляти й випадково знаходять капелюх Стивена у величезної страшної ями – у Чортової Шахти. Вони здіймають тривогу, організують рятувальні роботи – і вмираючого Стивена витягають із шахти. Одержавши листа Рэйчел, він поспішив у Кокстаун; заощаджуючи час, пішов навпростець. Робітники в юрбі проклинають шахти, які несли їхні життя й здоров’я, будучи діючими, і продовжують нести, будучи кинутими. Стивен пояснює, що чергував у банку на прохання Тома, і вмирає, не випускаючи руки Рэйчел.
Том устигає зникнути. Тим часом миссис Спарсит, бажаючи показати своя ретельність, знаходить таємничу бабусю. Виявляється, це мати Джосайи Баундерби, що аж ніяк не кидала його в дитинстві; вона тримала скобяную крамничку, дала синові утворення й дуже пишалася його успіхами, безмовно приймаючи його веління не показуватися поруч із ним. Також вона з гордістю повідомила, що син піклується про неї й висилає щорічно тридцять фунтів. Міф про Джосайе Баундерби з Кокстауна, що сам себе зробив, піднявшись із бруду, звалився. Аморальність фабриканта стала очевидна
Винуватниця цього миссис Спарсит втратилася теплого й ситного місця, за яке так ретельно боролася. У Кам’яному притулку переживають ганьба сім’ї й ворожать, куди міг зникнути Том. Коли містер Грэдграйнд приходить до рішення відправити сина подалі за кордон, Сесси розповідає, де він: вона запропонувала Тому сховатися в цирку, у якому колись працював її батько. Дійсно, Том захований надійно: його неможливо довідатися в гримі й костюмі арапа, хоча він постійно на арені. Хазяїн цирку містер Слири допомагає Тому позбутися від погоні. На подяці містера Грэдграйнда містер Слири відповідає, що той один раз зробив йому послугу, взявши до себе Сесси, і тепер його черга
Том благополучно добирається до Південної Америки й шле звідти листи, повні каяття. Відразу після відплиття Тома містер Грэдграйнд розклеює афіші, що називають щирого винуватця крадіжки й змивають пляму наклепів з ім’я покійного Стивена Блекпула. У тиждень ставши старим, він переконується в неспроможності своєї системи виховання, заснованої на точних фактах, і звертається до гуманістичних цінностей, намагаючись змусити цифри й факти служити вірі, надії й любові
(2 votes, average: 2.50 out of 5)