Жанр “роману виховання” у творчості Ч. Диккенса

“Життя Николаса Никльби” “Пригоди Оливера Твісту” (1837). Назва – це данина традиції, так називали свої книги письменники 18 століття. Навколо головного персонажа киплять страсті. Однак головний герой не стає суб’єктом дії, він об’єкт. Оливер твіст – идеал. персонаж, у цьому змісті він статичний, нас захоплюють перипетії його долі, але не він сам, як особистість. В основі сюжету Історія таємнича й заплутана. У работном будинку вмирає молода жінка, залишається її дитина – Оливер.

Після ряду випробувань він попадає в будинок

доброго містера Браунлоу – це типовий персонаж для англійської літератури 17 століття, у його будинку висить портрет молодої жінки, помітна подібність Оливера з нею. Але Оливер викрадений, попадає в зграю Фейгина. З визнань умираючої баби стає відомо, що в матері Оливера були медальйон і кільце, вони попадають до служительки работного будинку – Бамблов. Якась людина Монкс купує в Бамблов медальйон і кільце й викидає у воду, він так само вступає в змову з Фейгином з метою погубити Оливера. Оливер вибирається зі зграї й попадає в будинок доброї миссис Троянд Мейли, що виявляється його тіткою. Браунлоу веде розслідування,

знаходить слід лиховісного Монкса, змушує його дати показання. Монкс і Оливер – зведені брати, заповіт складений на користь Оливера, за умови, що він виросте джентльменом

Оливера всиновляє Браунлоу, він виявляється другом батька Оливера. Дуже важливо в романі зображення середовища перебування, увага зосереджена на трьох сферах: работний будинок, з там нелюдськими порядками, що панують, обивательське середовище (в учнях) і злодійська зграя. Фігура Фейгина дуже колоритна, він філософ злочинного миру, і полководець, він і відразливий, і притягальний, а під кінець викликає жалість. Диккенс – письменник-мораліст, він намагається знайти пояснення порокам і чеснотам в уроджених якостях, у вихованні. Д. переконує в тім, що злочин соціально детермінований

Убогість – причина злочину. Д. обвинувачує закони Англії. 2 основні теми: Теми работного будинку, тема позашлюбних дітей. Винувате суспільство. Диккенс розробив образ позитивного героя. І цей герой ніколи не бедт зломлений обставинами, він завжди позитивний. (Оливер твіст попадає до багатих родичів, усе в нього добре.) Різко ділить персонажів на отрицат. і. покладе.: брат Оливера – багатій Монкс, хлопчики злодії Чарли, Спритний шахрай, бандит Сайкс вони вступили на шлях пороку й злочинів лише тому що слклонни були до цього по своїй природі

Негативні персонажі роману – це носії зла, запеклі життям, аморальні й цинічні. Хижаки по природі, що завжди наживаються за рахунок інших, вони огидні, занадто гротескни й карикатурні, щоб бути правдоподібними, хоча й не викликають у читача сумнівів у тім, що вони не правдиві. Так, глава злодійської зграї Фейгин любить насолоджуватися видом украдених золотих речей. Він може бути жорстоким і нещадним, якщо йому не коряться або завдають шкоди його справі. Фігура його спільника Сайкса намальована більш детально, ніж всі інші спільники Фейгина. Диккенс сполучить у його портреті гротеск, карикатуру й повчальний гумор. Це “суб’єкт міцного додавання, здоровань років тридцяти п’яти, у чорному вельветовому сюртуку, досить брудних коротких темних штанах, черевиках на шнурівці й сірих паперових панчохах, які обтягали товсті ноги з опуклими ікрами,- такі ноги при такому костюмі завжди роблять враження чогось незакінченого, якщо їх не прикрашають кайдани”. Цей “симпатичний” суб’єкт тримає для розправи з дітьми “цуцика” по кличці Ліхтарик, і йому не страшний навіть сам Фейгин.

В “Пригодах Оливера Твісту” критичні інтонації зв’язані в основному з характерами персонажів, що охороняють порядок і законність у державі. Позитивні ж герої, такі, як містер Браунлоу, Троянд Мейли, Гарри Мейли, Оливер, намальовані в традиціях просвітительської літератури, тобто в них підкреслені природна доброта, порядність, чесність

Диккенс-гуманист винагороджує своїх позитивних персонажів – Браунлоу всиновляє Оливера, Троянд щаслива Сгарри.

Позитивні герої Диккенса, порвавши з жорстокими й байдужими людьми, не просто розстаються зі злом, але й знаходять собі союзників і заступників. У ранніх романах Диккенса гумор підтримує позитивних персонажів у їхній боротьбі з тяготами життя, він також допомагає читачеві повірити в що відбувається, якими б темними фарбами воно не було намальовано. Очевидно також прагнення письменника більш глибоко проникнути в життя своїх героїв, у її темні й світлі куточки, хоча невичерпний оптимізм і життєлюбство роблять произвместе з розширенням соціального кругозору письменника, звертанням до різних суспільних систем, у міру вдосконалювання його майстерності, романи Диккенса стають усе більше “багатолюдними”.

У цьому романі простежуються долі двох сімей – Пекснифов і Чезлвитов, але в ньому величезна кількість другорядних персонажів, серед яких Марко Тэпли, миссис Тэмп, полковник Дайер і ін. Однак вони не є в романі статистами – їм відведені різні ролі, вони створюють тло й атмосферу дії. Повністю викритий і принижений лише Пексниф, інші негативні персонажі, заражені отрутою егоїзму, викриваються й засуджуються одним з носіїв цього фамільного пороку ведення раннього етапу творчості Диккенса в цілому радісними й світлими


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Жанр “роману виховання” у творчості Ч. Диккенса

Categories: Нові твори

Links