Скорочено “Контрапункт” Хаксли

Кілька місяців з життя так званої інтелектуальної еліти Лондона. Прийоми, збори, візити, подорожі… Дружні бесіди, принципові суперечки, світські плітки, сімейні й любовні безладдя… У музиці контрапунктом називається вид багатоголосся, у якому всі голоси є рівноправними. І цей принцип дотримується в романі Хаксли.

Тут немає головних героїв, немає єдиної сюжетної лінії, основний зміст – в оповіданнях про кожне з персонажів і в їхніх розмовах з іншими персонажами. Зі здебільшого героїв ми зустрічаємося в Тэнтемаунт-Хаусе, господарка

якого, Хильда Тэнтемаунт, улаштовує музичний вечір. Вона – великосвітська дама, що володіє унікальною здатністю стравлювати невідповідних один одному співрозмовників. Вона любить, наприклад, посадити поруч художника й критика, що написав розгромну статтю про його картини. Вона вийшла заміж за лорда Эдварда Тэнтемаунта, тому що зуміла кілька місяців підряд демонструвати живейший інтерес до біології, що стала справою життя лорда Эдварда.

“Лорд Эдвард був дитиною, викопним хлопчиком у вигляді літнього чоловіка. Інтелектуально, у лабораторії, він розумів явища підлоги. Але в житті він залишався викопною

дитиною викторианской епохи”. Хильде було досить його багатства й положення, а почуттєві насолоди Хильда знаходила зі своїм коханцем, художником Джоном Бидлэйком.

Втім, роман закінчився вже багато років тому, але Хильда й Джон залишилися добрими друзями. Джон Бидлэйк був людиною, що “умів сміятися, умів працювати, умів їсти, пити й позбавляти безвинності”. І кращі з його картин були гімном чуттєвості. Тепер це старий, причому хворий, він поступово втрачає здатність насолоджуватися тим, що цінував все життя

Його син Уолтер – парубків, що шукає свій ідеал жінки. Кілька років назад він закохався в замужню даму, Марджори Карлинг, що називав за її загадкове мовчання “сфінксом”. Тепер, повівши її від чоловіка й поживши з нею разом, він схильний уважати, що прав був чоловік Марджори, що кликав її “бруквою” або “рибою”. Марджори вагітна від Уолтера, а він не знає, як від її позбутися, тому що закохано в іншу – у дочку Тэнтемаунтов Люси, недавно овдовілу жінку двадцяти восьми років. Люси любить розваги, світське життя, суєту, але розуміє, що всі насолоди можуть швидко прискучить, якщо тільки не робити їх гостріше й різноманітніше. На вечір до Тэнтемаунтам приходить і Эверард Уэбли, засновник і вождь націоналістичної організації “Сполучник вільних британців”, “іграшковий Муссоліні”, як називає його помічник лорда Эдварда Иллидж, людина з низів, чиї комуністичні переконання викликані насамперед озлобленістю на мир багатих і щасливих

Тут же ми вперше зустрічаємося з Дэнисом Барлепом, редактором журналу “Літературний мир”, у якому служить і Уолтер Бидлэйк. Батько Уолтера колись дуже влучно назвав Барлепа “поміссю кінематографічного лиходія й святого Антонія Падуанского в зображенні художника XVII в., поміссю шулера й святенника”. Після музичного вечора Люси тягне Уолтера із собою в ресторан Сбизы, де вона зустрічається із приятелями. Уолтеру дуже хочеться відвезти Люси в яке-небудь тихе містечко й провести залишок вечора з нею наодинці, але він занадто боязкий, а Люси вважає, що, якщо він поводиться як побитий собака, виходить, з ним так і треба звертатися. У ресторані їх чекають Марко й Мэри Рэмпионы й Спэндрелл.

Марко й Мэри надзвичайно гармонічна пара. Він – з низів, а Мэри – із забезпеченої буржуазної сім’ї. Вони познайомилися замолоду, і Мэри приклала чимало зусиль, щоб довести йому, що щира любов вище станових забобонів. Пройшли роки, Марко став письменником і художником, а з Мэри вийшла не тільки відмінна дружина, але й відданий друг

Моріс Спэндрелл – розчарований у житті, жовчний парубок. Його дитинство було безхмарним, мати обожнювала його, а він неї. Але шлюбу матері з генералом Нойлем він їй не простив, і рана ця залишилася в нього на все життя. У Лондон вертаються з Індії Филип Куорлз – і його дружина Элинор, дочка Джона Бидлэйка, Филип (а герой цей багато в чому автобиографичен) – письменник. Він людина розумний, спостережливий, але, можливо, надто холодний і раціональний

Він відмінно вміє спілкуватися на “рідному йому інтелектуальній мові ідей”, але в повсякденному житті він почуває себе чужоземцем. І Элинор, з її успадкованої від батька інтуїцією, даром розуміти людей, була при ньому як би перекладачем. Вона утомлювалася часом тому, що чоловік її визнавав тільки інтелектуальне спілкування, але, люблячи його, не залишала спроб увійти з ним в емоційний контакт

В Англії Элинор зустрічається зі своїм давнім шанувальником Эверардом Уэбли. Не те щоб він їй дуже подобається, але їй лестить те, яку пристрасть вона будить у цьому жінконенависнику, що вважає, що жінки лише віднімають у чоловіків енергію, необхідну їм для важливих чоловічих справ. Вона розповідає Филипу, що Уэбли в неї закоханий, але той занадто зайнятий обмірковуванням своєї нової книги, сучасного “Бестіарію”, і, упевнений у тім, що Элинор Уэбли не любить, відразу забуває про це. Але Элинор продовжує приймати залицяння Эверарда, за одним побаченням треба інше, і Элинор розуміє, що наступне повинне стати вирішальним

Уэбли повинен заїхати до неї перед вечерею. Але Элинор одержує телеграму про те, що в Гэттингене важко занедужав її син Фил. Вона просить заглянувшего до неї Спэндрелла попередити Уэбли, що побачення не відбудеться, просить передати її чоловікові ключі від будинку і їде. І Спэндреллу приходить на розум диявольський план. Життя давно знудило Спэндреллу.

Він так і не пережив зрадництва матері й завжди, як би на зло їй, вибирав гіршу дорогу, давав волю своїм самим дурним інстинктам. І зараз він бачить предоставившуюся можливість зробити щось остаточно й не поправне жахливе. Згадавши про те, що Иллидж ненавидить і Уэбли, і “Сполучник вільних британців”, Спэндрелл бере його собі внапарники.

Вони вдвох чекають Уэбли у квартирі Куорлзов і вбивають його. Армія ненависних Иллиджу вільних британців залишається без проводиря. Иллидж, не в силах оправитися від потрясіння, їде в Село до матері. Спэндрелл щоранку з непідробленим задоволенням читає статті про таємниче вбивство Уэбли.

Але він так і не знайшов того, що шукав. Немає ні Бога, ні диявола. “Усе, що трапляється з людиною, – говорить він Филипу Куорлзу, – схоже на нього самого. Мені ближче жити на смітнику. Що б я не зробив, куди б не намагався піти, я завжди попадаю на смітник”.

Спэндрелл посилає в “Сполучник вільних британців” лист, у якому повідомляє, де буде перебувати о п’ятій годині вечора вбивця Уэбли, збройний і готовий на всі, і називає своя адреса. На цей же час він запрошує в гості Рэмпионов, послухати на патефоні квартет Бетховена, музику, у якій він почув нарешті незаперечний доказ “існування маси речей – Бога, душі, добра”. Звучить Музика, “чудесним образом примирившая непримиренне – минуще життя й вічний спокій”, і в цей час у двері стукаються троє соратників Уэбли.

Спэндрелл відкриває двері, стріляє в повітря, і вони його вбивають. Уолтер Бидлэйк домагається розташування Люси, але їхній роман недовгий. Люси їде в Париж, звідки пише Уолтеру листа, але незабаром неї несе новий вихор розваг, і Уолтер залишається із занудою Марджори, що вдарився в релігію й великодушно простила йому зраду. Маленький фил Куорлз умирає від менінгіту, його дід, Джон Бидлэйк, теж на порозі смерті

Филип і Элинор збираються за кордон. “Бродити по світлу, не пускаючи ніде Корінь, бути глядачем – от це схоже на вас”, – сказав у їхній останній розмові Спэндрелл Филипу Куорлзу. Роман закінчується епізодом, у якому Дэнис Барлеп віддається почуттєвим утіхам, ханжески замаскованим під безневинні забави маленьких дітей, зі своєю квартирною господаркою Беатрисой Гилрэй.

Він щасливий тому, що позбувся від своєї секретарки Этель Коббет, подруги покійної дружини Барлепа. Вона розпізнала його лукавство й не стала “утішати” у його “безроздільній скорботі”. Але він ще не знає, що, одержавши його лист, у якому він делікатно повідомляє її про те, що штат журналу скоротили й він змушений її звільнити, зрозуміло, із кращими рекомендаціями, вона написала йому зневажливий лист на дванадцяти сторінках, після чого лягла на підлогу біля газової плити й відкрила газ