Трактат Хаксли “Мети й засоби”

Хаксли підкреслює в цьому трактаті, що є два шляхи “звільнення від індивідуальності”: один шлях – це неприйнятний для Хаксли “шлях, ведучий долілиць – від особистості в тьму “подчеловеческих” емоцій і панічної животности”, шлях невільного розчинення особистості в юрбі, шлях від людини до звіра; другий шлях – це вільне й усвідомлене “звільнення від індивідуальності” у тім варіанті, про яке говорив містер Проптер.

И от, аналізуючи умови, при яких така “творча еволюція” можлива, Хаксли звертається навіть

до даних точних наук. Наприклад, він зупиняється на обчисленні оптимальної кількості людей, об’єднаних спільною справою, при якому вони не перетворюються в безлику юрбу. Так, спільна фізична робота, по Хаксли, не нівелює особистість, якщо поєднує не більше 30 чоловік; спільна навчальна діяльність – при кількості навчаються від 8 до 15; спільне спілкування або спільна молитва – при числі що спілкуються або моляться не більше 10-12.

Одним з улюблених прийомів Хаксли, починаючи з кінця 1930-х років, є моделювання свідомо неправдоподібних “експериментальних” ситуацій, у яких би “перевірялися” ті

або інші ідеї. Теорія “звільнення від індивідуальності” у художньому світі роману “Після багатьох лет умирає лебідь” знаходить свою перевірку “від противного”. Ця перевірка здійснюється у двох тимчасових площинах, які замикаються у фіналі. У художній мир роману як антагоністи містера Проптера з його проповіддю “звільнення від індивідуальності” уведений земний житель XVIII століття граф Хауберк і земний житель XX століття мільярдер Джо Коштує. Їхня вища мета – безсмертя, продовження нескінченно свого земного існування, експансія власного “Я” у вічність (тобто щось доконане протилежне “звільненню від індивідуальності”).

Граф Хауберк своєї мети досяг – у потаєній печері, ховаючись від відплати за свої звірства, він дожив до 200 років, але досягти цього йому вдалося лише ціною зворотної еволюції: “На іншому кінці П’ятий Граф позіхав, потягувався, чесався й торкав дорогоцінний камінь на своїй шиї, видаючи при цьому дивні звуки, які здавалися мавпячим варіантом серенади Дон Жуана”. У цю же безодню тепер готовий спуститися шукач безсмертя, але вже з XX століття – Джо Коштує, що, подібно своєму попередникові графові Хауберку, ховається в печері від відплати за свої злодіяння. Зустрівшись у печері з колишньої Homo Sapiens графом Хауберком, він починає себе подумки готовити до тої ж мавпячої долі: “Як ви думаєте, скільки часу буде потрібно, щоб людина перетворилася в це? Я думаю, це відбудеться не миттєво. Можна довгий час залишатися людиною. Один раз минеш перше потрясіння, а потім… Схоже, що цим істотам тут не так погано. Чи не так?” Отже, мавпячий стан – це тепер для Хаксли той граничний стан, якого може досягти людин, що йде по шляху абсолютизації свого “Я”.

Напрямок у розвитку утопії, пов’язане з ідеєю “творчої еволюції”, тобто подолання людиною своєї власної природи, лежить за межами системи цінностей традиційного європейського гуманізму, що має джерела ще в гуманізмі епохи Відродження

Справді, традиції європейського гуманізму базуються на ідеї самоцінності Людини – такого, який він є. У рамках системи цінностей європейського гуманізму Людина (у широкому змісті цього слова) не розглядається в аспекті виконання їм якогось вищого призначення; Людина коштовна сам по собі, самокоштовний, Людина – не засіб, а Ціль, і тому воля того або іншого конкретного представника людського роду може кінчатися тільки там, де починається зазіхання на волю інших. У той же час паралельно формувалися й системи цінностей, у рамках яких Людина розглядалася насамперед як складова частина якого-небудь вищого задуму, і тому в рамках цих систем поза цим задумом Людин просто втрачає свою цінність


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Трактат Хаксли “Мети й засоби”