Скорочено ИРІЙ – ВОЛОДИМИР ДРОЗД
Химерна повість
Зелена корова Манька
Михайло Решето разом із матір’ю удовою проживає в селі Пакуль. Його рідна тітка Дора разом із чоловіком Денисом живуть у місті Ирій. Дядько обіцяє забрати Михайла до міської школи. Але мати сумнівається, знаючи про скнарість сестри. – Я свій вік прогибіла в Пакулі, то вже ж тільки й думки моєї, аби Михайль не крутив волам хвости. Але ж Дора візьме мого хлопця до себе, хіба тоді, як свисне рак…
Тільки рак свиснув. По закінченню восьмого класу приїхав дядько Денис забирати хлопця до міста.
Пакуль
Мати наказала забрати і корову Маньку, яку купили в місті у діда Єврася. Із нею часто траплялися неприємності. Михайло із радістю готувався їхати до Ирію.
Моє життя в ці роки – саме чекання, передчуття чогось праздникового, невимовно прекрасного й ідеально чистого. У кожного дитинства, мабуть, є свій ирій, моїм ирієм було місто за Собакаревою горою.
Ще мати роповіла дядькові Денису, що син весь час пише вірші й мріє стати актором.
Нарешті втрьох – дядько Денис, Михайло й корова Манька
Вечірня прогулянка по Ирію
Ирій – це країна, де існує насправжки те ідеально прекрасне життя, про яке тобі з першого шкільного дня розповідають учителі і про яке так гарно пишеться в книгах, країна молочних рік і медових берегів…
Ирій – це країна твого майбутнього.
Дядько домовився, щоб хлопця прийняли до міської школи. Михайло закохався у дев’ятикласницю, яку раніше бачив на відривному календарі.
У неділю втрьох – тітка Дора, дядько Денис і Михайлик – пішли гуляти по бульвару. Але пакульський п’яничка Андрій Гніда зіпсував прогулянку, пізнавши пакульську Федору. Повернувшись додому, родина почала перевіряти номери лотерейних квитків. Дора розгнівалась, що не виграла. Михайло почав казати, що не в грошах щастя. Дора ще більше розлютилась.
У вечері вже хлопець мріяв побудувати дорогу з Ирію в Пакуль.
Солом’яники з вулиці Солом’яної
I в вулиці Солом’яній проживала родина Солом’яників: старі дід Єрась і баба Одарка та молоді тітка Дора й дядько Денис.
Дармового хліба я не їв, я мав у родині молодих Солом’яників обов’язки
Любив хлопець слухати розповідь баби Одарки про Пакуль, а поТІМ йшов годувати кабана в гаражі.
Наближалася шкільна художня олімпіада, яка мала нарешті явити відбірковій комісії, а отже і всьому світові, геніального актора Михайла Решета
На олімпіаді хлопець читав уривок з гетевського “Фауста”. Але його не відібрали на міську олімпіаду. Театральний критик Кузьма Пербендя сказав Михайлу, що той грав самого себе, без душі. “А ростити душу так само важко, як ростити хліб”. Актор залишив йому візитку.
Вознесіння Святого Кіндрата
Рано-вранці вибралися дядько Денис із Михайлом допомагати асенізатору діду Кіндрату. Їхня справа мала поганий кінець: впали разом із бочкою асенізатора й забруднилися у фекаліях. Вимилися и ставку й поверталися додому. А дома на них чекала неприємна новина: кабан із гаражем утік.
Жук, жучки і гуїнгми
Михайло мріяв, як буде захищати дівчину в білому береті від бандита Жука та його жучків.
Вранці герой вирішив змінити своє життя. У школі він зізнався у цьому однокласнику – “фізикоматематикокібернетикотеоретику” Славкові Пасічнику.
– Сьогодні, Славко, я подивився на себе критично і вирішив стати кращим, аніж був досі…
Після уроків хлопці разом із золоторуким Андрієм Плітайлом вирішили заснувати свою команду.
– Отже, від сьогодні ми проголошуємо себе кандидатами в благородні гуїнгими… Ми даємо собі час для морального переродження: три місяці. За ці три місяці мусимо позбутися негативних емоцій і стати справжніми гуїнгнмами.
Одного разу після школи поверталися втрьох. Неподалік дому Михайла вже чекав Жук із жучками для розправи.
Славко одразу втік, а Андрій своєю сумкою порозкидав нападників.
І залишилося нас двоє – кандидатів у благородні гуїнгми…
Мандри Михайла Решета: від Бробдінгнегу до Пакуля
Відшукав хлопець дім Кузьми Перебенді. Той дозволив читати книги із його власної бібліотеки. Михайло знайшов відомості про Пакуль і рід Решето, що походив із козаків. Повернувшись додому, побачив велику чергу до будинку дядька. Денис почав виготовляти вино із яблук.
Чудище Собакаревої гори
Містом ширилися чутки про страшне чудовисько, яке поглинає будинки. Навіть валка пакульчан, серед яких була мати Михайла, постраждала від нього. Дядько Денис і Михайло пішли боротися із потворою.
Любовна драма Михайла Решета
У бібліотеці знов зустрів Михайло дівчину з календаря. Він відчув, що закоханий.
У школі на перерві вони випадково зіткнулися. Дівчина помітила його закоханість, і він не заперечував. Але красуня вважала це хворобою і збиралася в майбутньому на цю тему захищати дисертацію в медінституті. Клава Литвин із 9 “А” попередила, що без взаємності закохана в іншого, але для експерименту вони з Михайлом зустрінуться на ковзанці в суботу.
Зустріч відбулася. Через розчарування Михайло вирішив накласти на себе руки, але, йдучи вулицею, гостро відчув смак життя. Хлопець присягнувся рідній землі: “Допоки здатен буду на щось путнє в цім світі, не накладати на себе рук, а працювати, що є сили”.
Перелітні птахи
Благородні гуїнгми – Славко, Андрій і Михайло – на прогулянці річкою зізналися, що в них не вийшло моральне переродженим. Славко втік під час небезпеки від друзів, Михайло – закохався Андрій мріяв стати кухарем ресторану.
Михайло запропонував здійснити наукову експедицію на Солом’янку.
Здійснилася мрія молодих Солом’яників: на “опелі” поїхали вони до Пакулю.
Пакуль – це твій Ирій, що в нього ти до кінця днів своїх повертатимешся, а повернувшись – знову рватимешся в широкі спіти; Пакуль – це ти сам…
Загорівся мотор “опеля” і назад його вже везли воли.
Наукова експедиція на Солом’янку
Дядько Денис, Андрій, Михайло і Кузьма Перебендя поїхали на паровозі дядька Якова. їх проводжав оркестр залізничників. Паровоз “рушив у незвідані простори Солом’янки”.
“Ирій” – химерна повість, у якій вирує гумор, сатира, гротеск, фольклор і фантастика. Це країна мрій дитинства, перша зупинка автобіографічного героя, схожа на вирій – теплий край, до якого летять перелітні птахи. Головний герой у селі (Пакуль) мріє про місто (Ирій), а у місті навпаки, думками повертається до рідного села. Ідея твору – шлях до самовдосконалення повинен початися із народних джерел, рідного краю, моральні цінності не залежать від адміністративної приналежності до села або міста.
Повість захоплює оригінальними асоціаціями, дотепними думками героїв, тонкими психологічними спостереженнями автора.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)