Пісні південних слов’ян

Південними слов’янами називають народи, що населяють Балканський півострів,- болгар, македонців, сербів, хорватів, словенців. Духовний мир южнославянских народів, їхнього подання про життя й смерть, про світ. у якому вони живуть, звичаї, різні історичні події знайшли відбиття в народній творчості. Южнославянская народна поезія багата й різноманітна в жанровому відношенні.

Поряд з піснями, баладами, легендами, що існують у фольклорі інших слов’янських народів, вона включає й оригінальні, самобутні зразки усної творчості: у болгарському

фольклорі це особливого роду міфологічні пісні, у сербському й хорватському – так званий “бечарец”, назва якого йде, мабуть, від “бечар” – хлопець, гуляка. У піснях південних слов’ян звичайно виділяються наступні основні жанри: обрядова поезія, героїчний епос, ліричні жанри. Зразки обрядової поезії, як і самі обряди, діляться на два типи: календарні й сімейні. Календарні обряди і їхня поезія складаються із чотирьох циклів відповідно чотирьом порам року. Найбільш багаті із цих циклів зимовий і осінній: у цей час виконується більше обрядів і пісень і форми їх більше різноманітні.

Найважливішим

моментом обряду й поезії зимового циклу було колядування. У стародавності воно було пов’язане з культом сонця, що народжується, а після прийняття слов’янами християнства свято Коляди збігся з Різдвом Христовим. У всіх слов’ян, у тому числі й південних, колядки містять у собі насамперед побажання статку й щастя. Літні обряди були пов’язані із сільськогосподарськими роботами; одночасно в них звучали Теми любові й одруження. Заключним календарним колом обрядів були осінні обряди, пов’язані зі збиранням урожаю.

Більшу групу пісень південних слов’ян становить сімейна обрядова поезія, пов’язана з важливими сімейними подіями: народженням, одруженням і смертю людини. Весільний обряд у південних слов’ян також супроводжувався багатьма піснями, які можна розділити на три групи: пісні, що пояснюють хід обряду й исполняемие тому в певні його моменти, пісні нареченої й величальних пісень, що прославляють учасників весілля. У похоронний обряд у південних слов’ян входили голосіння (“тужбалице”), що представляють собою плачі по померлим

У фольклорі південних слов’ян винятково багато представлені віршовані епічні жанри. До них ставляться болгарські, македонські, сербські й хорватські юнацкие (богатирські) пісні;

Болгарські, сербські, македонські, хорватські гайдуцкие пісні; історичні балади, що існують у всіх південних слов’ян. Епос південних слов’ян зложився частиною до турецького завоювання Болгарії й Сербії, частиною – під час його. У болгарському епосі два основних цикли – пісні про Момчиле й пісні про Марко-Короля. Момчил, правитель Перитеория в Родопах, що погибший у битві з турками, виспівується як борець проти турецької навали. Другий цикл пісень – пісні про Марко, що був правителем Західної Македонії, а з 1367 р.- сербським королем. Образ Марко докладно розроблений і в болгарському, і в сербському епосі. Марко представлений у піснях як проста людина, орач, у чому позначається селянське трактування образа; одночасно він виступає як патріот, сміло сражающийся з ворогами, що звільняє полонених. Переломним моментом в історії сербського народу і його держави була Косовская битва (28 червня 1389 р.), коли серби зазнали важкої поразки від турків. Головною темою пісень, що складалися після її, стала загибель сербських героїв і сербської держави

У сербському епосі виділяють кілька циклів: докосовский цикл – пісні про представників династії Неманичей, що правили Сербією з 1168 по 1371 р.; косовский – пісні про битву на Косовом поле; цикл про короля Марко, сучаснику Косовской битви; цикл про Бранковичах і Якшичах, що керували Сербією після її завоювання турками. Крім того, існує великий цикл мусульманських пісень, складених у Боснії й Герцеговині, так званий цикл пісень про Муйо й Халиле. На відміну від пісень, створених християнським населенням Сербії й Боснії, у піснях мусульман головні герої – мусульманські богатирі, які перемагають суперників, що були героями-переможцями в християнських піснях.

У юнацких піснях ініціатива боротьби в захист народу, як і сам героїчний подвиг, належить звичайно окремій особистості, що видається юнаку-патріотові (королевич Марко, Милош Обилич), хоча нерідко поруч із ними діє й дружина. Гайдуцкие пісні й пісні про ускоках, що оповідають про боротьбу з турками, – вид героїчного епосу більше пізнього походження, ніж юнацкие пісні. Від юнацких пісень гайдуцкие відрізняються більшою історичною конкретністю, більше розвиненими соціальними конфліктами, більшої трагічністю

Історичні пісні є у фольклорі всіх южнославянских народів. Ці пісні своїми темами й образами героїв пов’язані з історичними переказами. Найважливіша тема історичних пісень болгар – падіння Болгарського царства, життя народу в умовах турецького рабства, боротьба за звільнення. Особливе місце в цих піснях займає тема приходу в Болгарію російських військ під час війни з Туреччиною в 1676-1678 гг. Є пісні про різні події: про облогу Плевена, про звільнення Болгарії. Пізніше в історичних піснях з’являлися нові сюжети. Свої цикли історичних пісень є й у сербів, хорватів, словенців. У них відтворюються події національної історії, хоча є й пісні, що мають загальні сюжети. Найбільш самобутніми вважаються словенські історичні пісні Так, досить своєрідні пісні про сарацинів; у цих піснях, імовірно, відбилися події IX-XI вв., коли сарацини захопили узбережжя Середземного моря. В історичних піснях словенців існує також цикл пісень про турків. Серед пісень про боротьбу з турками виділяються пісні про короля Матияже, тобто про угорського короля Матии Корвине ( 1448-1490), що прославився своїми перемогами над турками, що гнітили тоді всю середню й південну Європу

Багато в південних слов’ян і балад, називаних у народі піснями. Фольклористи звичайно виділяють у них чотири тематичних цикли: сімейні, любовні, історичні й соціальні балади До любовних балад ставиться, наприклад, Балада “Брат і сестра”, у якій розлучені на багато років брат і сестра, зустрівшись, не довідаються один одного й стають чоловіком і дружиною, а довідавшись, що вони рідні, кінчають життя самогубством. До історичних балад належать ті добутки, у яких знайшли відбиття історичні умови життя южнославянских народів. Прикладом можуть служити такі добутки, як болгарські балади “Три рабині” і “Яничарів тужить за будинком”.

Із соціальних балад дуже характерні словенські так звані “тачанские балади” – балади про гноблення. У них відбилася боротьба проти феодалів, які жорстоко гнітили й експлуатували словенських селян. Поширені в південних слов’ян і малі ліричні форми. Це пісні різного змісту: любовної, соціальної, трудової, критичний^-критичні-соціально-критичні, пісні про різні стани й професії. Окрему групу представляють побутові пісні: любовні, сімейні. танечні й хороводні. У південних слов’ян любовні й сімейні пісні виконували й складали головним чином жінки. Сімейні пісні, основна тема яких – важке життя замужньої жінки в чужій сім’ї, мають, як правило, драматичний характер. У южнославянских народів широко представлені хороводні й танечні пісні. У болгар і македонців, сербів, хорватів і словенців дуже популярне хоро й коло. Ці пісні мають характер коротких приспівок.

Пісні південних слов’ян здавна привертали увагу вчених, поетів, критиків. Їхнім вивченням займалися Гете, Пушкін, Гердер, Гумбольдт, Мериме, Вальтер Скотт, А. Востоков. Епос южнославянских народів має безсумнівну історико-літературну й художню цінність і є гідним внеском у скарбницю світової літератури


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Пісні південних слов’ян

Categories: Нові твори

Links