Володимир Дрозд. “Ирій”. Іронічна, алегорично-химерна проза сучасного прозаїка. “Ирій” – химерна повість про неповторний світ юності, про вічне і швидкоплинне в житті людини

УРОК 59

Тема. Володимир Дрозд. “Ирій”. Іронічна, алегорично-химерна проза сучасного прозаїка. “Ирій” – химерна повість про неповторний світ юності, про вічне і швидкоплинне в житті людини.

Мета: ознайомити учнів з життєвим та творчим шляхом Володимира Дрозда, змістом химерної повісті “Ирій”; розкрити зміст літературознавчого поняття “химерна проза”, розвивати вміння аналізувати прозові твори, визначати ознаки “химерної прози”; виховувати почуття щирості, залюбленості в батьківщину.

Обладнання: портрет

В. Дрозда, словник фразеологізмів, картина Ю. Калошного “Земля і небо”; кружечки червоного кольору для кожного учня.

Епіграф.

З янголів письменників не буває. Про що писатиме янгол, якщо душа його, наче білосніжний аркуш паперу, свята?

В. Дрозд

Хід уроку

I. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.

(На дошці портрет В. Дрозда, а під ним зашифровані його прізвище та ім’я, відповідно до розташування букв в алфавіті. Учні розшифровують прізвище та ім’я письменника, творчість якого вивчатимуть протягом 5 уроків.

3, 19, 16, 19, 6, 11, 17, 11, 21 6, 21, 19, 10, 6.)

II. Актуалізація опорних знань

учнів.

1. Слухова гра “Знайди помилку та виправ її”. (Вчитель зачитує біографію В. Дрозда, припускаючись помилок, а учні за допомогою кружечків червоного кольору показують, що твердження хибне. Один із учнів дає правильну відповідь).

(Матеріал для вчителя. Володимир Григорович Дрозд народився 25.08.1939 року на (Полтавщині)* Чернігівщині в сім’ї (юриста) колгоспника. Рідне село письменника – Петрушин – межує з (Молдовою) Білоруссю та Росією. Тому мова мешканців його села, як називав її В. Дрозд, була “петрушинська”. Коли хлопчикові було (5) 2 роки, почалася Велика Вітчизняна війна. Батька забрали на фронт і 3 роки не було про нього жодної звісточки. Мати тяжко бідувала з (3) 2 дочками і (2) 1 сином. Сестру (Галю) Любу німці тричі везли на каторжні роботи, але вона завжди тікала. Отже, було біди та горя (Мало) доволі. Не озлобитись на людей допомагала милосердність матері, яка подавала дітям приклад людяності. Після війни у колгоспі працювали полонені (Українські) німецькі солдати: полонені всідалися край дороги і сьорбали суп із казанків, а діти так гасали по дорозі, що пісок з-під їхніх ніг попадав в очі німцям. Дітей нагнала мати В. Дрозда, сказавши, що люди обідають, незважаючи на те, що вбереглася від куль німецького автоматника, що зазнала голоду і холоду в роки окупації.

Читати вчився із книжок (Батька) старших сестер. До школи ходив у сусіднє село, долаючи 8 км в один бік. Писав на (Білих аркушах) газетному папері, читав ночами книги, які після війни були рідкістю.

Коли йому минуло (10) 8 років, померла мати. Батько одружився вдруге, і Володимир повністю залежав від батьківської сім’ї, оскільки за школу треба було платити. Хлопчина вирішив заробляти на хліб самому. Почав писати вірші. Коли надрукували один із них про берізку, то замість гонорару Володимир отримав неприємності – голова сіль ради неправильно зрозумів вірш.

Атестат про середню школу не отримав, бо (Хуліганив) не сплатив за навчання.

Щасливий збіг обставин допоміг Володимиру стати журналістом під псевдонімом (Гострий розум) Семирозум – прізвисько одного із предків.

Працював заввідділом обласної газети в (Чернівцях) Чернігові У 1968 році закінчив (Чернігівський) Київський університет імені Т. Шевченка, факультет журналістики.

Літературний дебют відбувся в журналі (“Київ”) “Дніпро”, де в 1962 році надрукували його повість “Люблю сині зорі” і два оповідання. В. Дрозд написав понад 20 книг повістей і оповідань, які перекладені європейськими мовами. Герої творів наділені добротою і співчутливістю.

Кілька років Володимир Григорович очолював редакцію журналу (“Дзвін“) “Київ”, був першим заступником голови Національної спілки письменників України. За роман “Листя землі” йому в 1992 році було присуджено Шевченківську премію; за активну громадську діяльність – орден Ярослава Мудрого V ступеня.

Помер В. Дрозд 23.10.2003 р. Написав заповіт: “Я не люблю і не хочу пишних похорон. Калинове урочище між Халеп’ям і Витачевим, де я був щасливим і духовно наповненим, нехай буде моєю могилою. Читайте книги В. Дрозда, смійтеся і плачте з прекрасності, недолугості і короткочасності життя земного. А мене шукайте на Витачевській дорозі або в небесах над Калиновим гаєм”.)

III. Опрацювання навчального матеріалу.

1. Слово вчителя.

– На сьогоднішньому уроці ми спробуємо долучитися до “прекрасності” творів В. Дрозда, таким чином виконуючи його заповітні мрії. Дружина В. Дрозда, Ірина Жиленко, з віршами якої ви ознайомилися в 6 класі, згадувала: “Він був далекоглядний аж мовби не по-людськи, бо мав якісь екстрасенсорні здібності: багато що передбачав і у дрібницях, і у значних речах…”

Ми прочитаємо його повість “Ирій”, яка належить до “химерної прози”.

2. Розкриття змісту літературознавчого поняття “химерна проза”.

– Грецьке слово “химерний” означає вигадливий, фантастичний, неправдоподібний, дивовижний. Реалізм у “химерній” повісті вдало поєднується з умовністю, засоби гротеску, сміху, іронії – з образами-символами, елементами фольклорної та міфологічної поетики. Точка зору оповідача на все, що відбувається, філософсько-фантастична, тобто попри притаманну казковість, у ній міститься глибока життєва мудрість.

3. Мовчазне читання І розділу химерної повісті “Ирій”.

4. Словникова робота за питаннями учнів.

5. Евристична бесіда.

– Які елементи умовності ви помітили у І розділі повісті “Ирій”? Чи нагадує такий творчий стиль казкову оповідь?

– Що ви можете сказати про вдачу свого ровесника й головного героя твору – Михайла Решета?

– Які міфологічні ознаки має твір В. Дрозда?

– Пригадайте, як саме в українській міфології трактувалося поняття “вирій” (ірій, ирій).

(Матеріал для вчителя. Вирій (Вирай, ирій, ирай, урай, ір, ірей, тепличина) – назва раю, де росте світове Дерево життя, у верхів’ї якого живуть птахи й душі померлих. У вирії Сонце ходить близько від землі. Ця країна животворної благодаті лежить далеко на сході (за іншими джерелами – на заході) біля самого моря; туди прилітають зимувати птахи й комахи і звідти повертаються навесні. У вирії багато теплих джерел, тому цей край і називається “тепличина”. Гадюки лізуть у вирій по деревах подібно до того як душі покійників, перед тим, як досягнути цієї країни, спочатку перебувають у кронах дерев. У стародавніх веснянках зберігся мотив відмикання вирію ключем. Золоті ключі від раю, за повір’ям, зберігаються у зозулі, тому вона й найраніше відлітає у вирій. Золотою ключницею називається й галка. Сойка тричі на рік (коли розквітне гречка, коли достигають хліба і коли впаде сніг) відлітає у вирій, однак ніколи не долітає: політає день і одразу хочеться дізнатися, скільки вона пролетіла, а тому й повертається назад. О. Афанасьєв приєднується до думки тих учених, які вважають, що цей ключ – метафора не тільки дощу, а й сонячного світла: коли загоряються скарби, саме тоді й варто кинути ключ – і скарби залишаться на землі.

Давньоукраїнське слово “ир” має значення сходу Сонця і теплого місця, куди з початком осені відлітають птахи, як у народі кажуть, прямо на небо. Слово “вирій” деякі дослідники пов’язують з латинським vire-tum (місцевість, завжди вкрита зеленню), яке у видатного римського поета Вергілія (І ст. до н. е.) використано у значенні раю ( у деяких районах вирець – квітник, купина; вирчик – розсадник). Саме там знаходяться ці “блаженні острови”. Про зміїного царя Іра і царицю Ірицю згадується у білоруському заговорі: “Царь змеиный Ир, и царица Ирица!.. Напусьциць на цябя Сам Господзь Бог, Сам Илля Пророк тучу цемну, пелену огненну и пожнець тя и по веиру разнесець тя”. Як зазначає Б. Успенський, ці імена перегукуються зі словом “вирій” у значенні казкової країни, потойбічного царства. Вирій безпосередньо пов’язується зі зміями, які повзуть туди до своєї матері, де й залишаються до першого грому навесні. Звідси “ір” – отрута, в тому числі зміїна. З іншого боку, “вырить” – нашіптувати, наговорювати, ворожити, чаклукавати; “вырей” – знахар, чаклун.

Володимир Мономах у “Повчанні” пише про птахів перелітних, які навесні “из ирья идут” за Божим велінням, щоб наповнилися ліси й поля їхнім співом. Про це знаходимо й у “Повісті врем’яних літ” під 1096 р. Вважається, що лоно матері – це той же вирій, із якого приходить життя і куди повертається назад, щоб зародитися знову. Про вирій згадується у Велесовій книзі: “І ті світять зорями нам од Іру…”; “Се бо світло Іру йде до нас, і будьмо гідні того”.

Навесні, за віруванням, відчиняється небесна брама, і вісниками богині весни з того осяйного вирію летять на землю пташки-ириці. Про це співається у стародавній щедрівці:

Рання пташка жайвороночка

Святий вечір, щедрий вечір!

Що рано з вир вилітає,

Ще по горах сніженьки лежать.

По долинах річеньки бринять.

В одній веснянці з вирію прилітає й сокіл, але за тим і шкодує:

Бідна ж моя головонька,

Що я рано з вир’я вийшов…

Досліджуючи скарби XI-XII ст., Б. Рибаков звернув увагу на жіночі прикраси – колти, на яких зображення простору між небом і землею, як пише вчений, можна вважати за “ирій”. Верхній ярус прикрас подається у вигляді птахів із розпростертими крилами. На нижньому бачимо птахів, що ходять по землі. Середній ярус – це цікаві орнаменти, на яких зображено рослини у процесі запилювання: над ними літає насіння зі сходами паростків.

6. Робота з літературознавчим словником та словником фразеологізмів.

“Химерна” повість – значний за обсягом прозовий твір, у якому розповідається про неймовірні події, де реалістичне поєднується з фантастичним, умовним, засоби іронії, гротеску, театральності із елементами фольклорної та міфологічної поетики. У “химерних” творах відбуваються дивовижні метаморфози з персонажами, зміщення подій у часі й просторі.

Іронія – тонке приховане глузування, насмішка, що криється за позитивними висловлюваннями про особу чи явище, як у віршах “Патріоти”, “Ельдорадо” Володимира Самійленка.

Як рак свисне – невідомо скільки, невідомо коли, дуже довго.

На вербі груші ростуть – нісенітниці, дурниці.

Мати голову на плечах, а не пусту макітру – чітко міркувати, нормально мислити.

Жаба циці дасть – хто-небудь утопиться або загине, потрапивши в незвичайні умови.

7. Робота за картиною Ю. Камишного “Земля і небо”.

– Розгляньте картину Ю. Камишного “Земля і небо”. Чому, на вашу думку, землю на картині представляють її плоди?

– Як ви розумієте образ неба на цій картині?

– Які враження справила на вас картина? Чи таким же прекрасним бачив навколишній світ герой повісті “Ирій”?

8. Заключне слово вчителя.

Письменник Микола Рудь про особливості “химерної” прози Володимира Дрозда писав так: “Ми зустрічаємося тут з барвистим, часом парадоксальним, алогічним, як на перший погляд, світом казкових образів. Проте цього разу письменник кладе в основу твору не казку, не легенду, а традиційний всесвітньо відомий український гумор, власне, один з його найдавніших і найменш нині поширених жанрів – небилицю, нісенітницю. Для прикладу чи не найтиповіша, я б сказав – класична, “нісенітна” фраза: “Добре жилося мені, доки я був молодий, а дід мій ще не родився…” У народній нісенітниці усе можливе – і карколомні зміщення в часі, і груші на вербі, і зуби на полиці, і сонячне світло в решеті… В повісті “Ирій” Володимир Дрозд сміливо з’єднує химери давньої народної небилиці із не менш щедрим внутрішнім світом нашого сучасника-підлітка”.

IV. Закріплення вивченого.

“Незакінчене речення”: “Ніколи не думав, що “химерна” проза…”

V. Підбиття підсумків.

VI. Домашнє завдання.

Підготуйтесь до переказу І розділу повісті “Ирій”; випишіть художні засоби. Навчіться виразно читати уривок твору, що найбільше запам’ятався.

*Слова, підкреслені однією лінією, вказують на хибне твердження.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Володимир Дрозд. “Ирій”. Іронічна, алегорично-химерна проза сучасного прозаїка. “Ирій” – химерна повість про неповторний світ юності, про вічне і швидкоплинне в житті людини

Categories: Конспекти уроків

Links