Скорочено ГЕР ПЕРЕМОЖЕНИЙ – ЛЮБОВ ПОНОМАРЕНКО
Полонені німці зводили цей квартал з любов’ю і розпачем. Спочатку вони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: “Шнель, бидлото, шнель!” Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м’язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпцига.
Коли протала земля, Фрідріх
Лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.
Місто давно не сердилося
Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров’ю. Охоронець замість “шнеляти” простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною. Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли – сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так, що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.
Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.
– Бидлото, тобі що – немає нужника? – гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.
Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.
Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. Була велика і кошлата, не квітка, а півсоняха. Я одяглася, вискочила на подвір’я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпнула. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв’язаний нами хрест…
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурх-пул у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:
– Ви не знаєте, де наш тато?..
Твір Любові Пономаренко “Гер переможений” – новела1, в якій глибоко й тонко передано внутрішній світ і переживання героя, на двох сторінках викладена життєва людська трагедія.
Друга світова війна – жорстока війна, наслідки якої ми відчуваємо й досі. Від неї постраждали мільйони людей, як з боку тих, що захищалися, так і з боку тих, що нападали. Невідомо, чи усвідомив полонений Фрідріх свою провину перед народом, чию землю він прийшов завоювати, а тепер змушений відбудовувати, але напевне, що спокутував. Діти відкрито ненавиділи німців за спричинене зло, дорослі, передусім жінки, були більш милосердними, можливо, розуміючи, що не всі потрапили на фронт з власної волі. Розповідаючи цю життєву історію, заглиблюючись у внутрішній світ героїв, використовуючи яскраві деталі (фотокартка дочок Фрідріха – двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, хрест, зв’язаний із паличок, прикраси зі шматочків цегли – сонця і квіти) опису, автор говорить: природними для людини є не війна, не руйнування, а мирна праця і будування.
(3 votes, average: 4.67 out of 5)