| БЕЗПРИДАННИЦЯ Драма в чотирьох діях Дія перше |
У велике місто Бряхимов на Волзі прибуває Сергій Сергійович Паратов – блискучий пан, судновласник. Купці Кнурів і Вожеватов обговорюють його приїзд. Потім переходять до обговорення сім’ї Огудало-Них: Харита Ігнатіївна видала заміж двох дочок: один чоловік, кавказький князь, зарізав з ревнощів; в інший чоловік виявився шулером. Тепер молодшу, Ларису Дмитрівну, збираються видати заміж за незначного чиновника Карандишева. Кращої партії не підібрати – у сім’ї
“немає засобів”. На пристрій вечорів для неодружених молодих людей спритна Харита Ігнатіївна бере гроші з багатих купців. Купці ставляться до Лариси, як до іграшки: добре б з нею розважитися, але тільки не женитися! Кнурів одружений, а Вожеватову потрібна солідна партія – із приданим. З розмови стає ясно, що Лариса була закохана в Паратова. Лариса розмовляє з Карандишевим. Йому хочеться похвастатися перед “вибраним суспільством” своїм одруженням з гарною дівчиною. Він навіть запрошує до себе “кращих людей” на обід. Лариса вмовляє його їхати в село. Вона побоюється, що в ній знову спалахне
почуття до блискучого пана – Паратову. Сергій Сергійович прибуває в місто – на честь цього палять із гармати. Він повідомляє Кнурову й Вожеватову, що вигідно жениться – берет у придане золоті копальні. Він цинічно говорить, що для нього “нічого заповітного немає: знайду вигоду, так продам, що завгодно”. Із собою Паратов привіз бродячого блазня – провінційного актора Робинзона. Дія друге Мати Лариси розуміє, що шлюб, що готується, – справа неміцне. За спиною дочки вона витягає з багатих купців гроші на подарунки до весілля, цілком допускаючи, що настане час і Лариса, залишивши чоловіка, стане коханкою одного з них. У гості до Огудаловим є приходить Паратов. Він грає почуттями дівчини: збираючись сам “приходить на грошах”, не говорить їй цього, але змушує зізнатися, що вона однаково його любить. Сутичка між Паратовим і Карандишевим. Паратов задумує потішитися над нареченим Лариси. Дія третє Карандишев і його тітка Єфросинія Потапівна скликали почесних гостей до себе на обід. Однак продукти закупили дешеві. Особливо оскандалилися з вином: наклейки від дорогого, за порадою крамаря, наклеїли на дешеве – заощадили! Гості (Кнурів, Паратов і Вожеватов) скаржаться один одному, що нічого не могли їсти на цьому обіді. Пив один Робинзон (наречений всерйоз приймає його за англійця) і споїв Карандишева (по наущению Паратова). Та й блазень-актеришка скаржиться, що він не п’яний, а отруєний. Лариса на прохання гостей співає, незважаючи на опір Карандишева, що поводиться як чванливий власник. У Паратове спалахують колишні почуття. Він умовляє Ларису їхати з усією компанією качатися на пароплаві, забувши про нареченого. Та погоджується. Вона повірила, що Паратов дійсно неї любить. Карандишев розуміє, що наречена втекла від нього з купцями. Він виголошує промову: “Хіба людей стратять за те, що вони смішні?” Дія четверте Беріг Волги. Кавова. Низькі чавунні грати. Кнурів і Вожеватов усвідомлюють, що після цієї ризикованої “прогулянки” Ларисі вже немає ходу назад. Вони грають неї, як річ, “в орлянку” – хто предет з молодою й гарною жінкою в Париж. У її згоді ніхто не сумнівається. Виграє Кнурів. Лариса запитує Паратова: “Я – дружина ваша чи ні?” Той зізнається їй, що заручено. Лариса кидається за розрадою до Васі – Вожеватову, що відмовляє їй навіть у співчутті (він зв’язаний “чесним купецьким словом”). Кнурів пропонує їй їхати з ним у Париж на виставку. Він обіцяє їй таке “величезний зміст”, що всі злі мови повинні замовкнути. Лариса хоче кинутися у Волгу. До неї підходить разискивающий її Карандишев. Від Робинзона він довідається про те, що його наречену розіграли “в орлянку”. “Ви – річ!” – кидає він докір Ларисі. У розпачі Лариса заявляє, що вже якщо бути річчю – те дуже дорогою. Вона вирішує, що краще їхати в Париж із Кнуровим, чим жити з такою незначністю, як Карандишев. Розлютований наречений стріляє в Ларису з пістолета зі словами: “Так не діставайся ж ти нікому!” “Ах! Дякую вам!” – вимовляє Лариса. Вона піднімає пістолет і кладе його на стіл. Дівчина заявляє людям, що підбігли, що вона сама покінчила із собою. “Вам треба жити, а мені треба… умерти…” Коментар. Ця п’єса – яскравий протест проти влади грошей у суспільстві. Ларису оточують люди, готові або купувати, або продаватися. Вона росте в атмосфері продажності – мати її, стурбований-ная, як би прибудувати дочок, безсоромно бере гроші в купців, не замислюючись про мораль і не вселяючи ніяких моральних принципів дочки. Купці Кнурів і Вожеватов споконвічно ставляться до Лариси як до
речі й особливо ясно проявляють це у фіналі п’єси, коли грають її “в орлянку”. Паратов, у який жагуче закохана Лариса, може тільки побавитися з нею. Він зламав життя дівчини, але не поступився своєю метою стати власником золотих копалень. Безчесна людина, вона не визнав за необхідне відмовитися від жорстокої забави. Не любить Ларису й Карандишев – йому важливо піднятися над навколишніми, маючи таку завидну дружину, як Лариса. У нестерпній “ринковій” обстановці Лариса все-таки зберігає натхненність, щирість, здатність любити – саме тому вона довіряє Паратову й запитує його: “Я – дружина ваша?..” Вона намагається зберегти свої честь і достоїнство, саме тому вмовляє Карандишева виїхати в село, не ризикувати своїм тендітним щастям. “Якщо бути річчю, те… дуже дорогий!” – це не раціональний висновок, а, скоріше, вигук розпачу. Смерть для Лариси – єдиний гідний вихід. Саме тому героїня дякує вбивці за постріл
