Скорочено ДОБРЕ ВМИРАТИ ТОМУ… – ТІРТЕЙ
ТІРТЕЙ
ДОБРЕ ВМИРАТИ ТОМУ…
Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну,
Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.
Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі
Ниви покинуть і йти жебракувати в світи,
З матір’ю милою, з батьком старим на чужині блукати,
Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну.
Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить,
Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача.
Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє,
Горе й зневага за ним підуть усюди слідом.
Тож
Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю –
Будемо батьківщину і дітей боронити відважно.
В битві поляжемо ми, не пожалієм життя.
0 юнаки, у рядах тримайтесь разом серед бою,
Не утікайте ніхто, страхом душі не скверніть.
Духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте,
Хай життєлюбних між вас зовсім не буде в бою.
Віком похилих, у кого слабі вже коліна, ніколи
Не покидайте старих, з битви утікши самі.
Сором несвітський вам буде тоді, як раніше за юних
Воїн поляже старий, в перших упавши рядах, –
Голову білу безсило схиляючи,
Дух свій відважний оддасть, лежачи долі в пилу,
Рану криваву свою не забувши руками закрити, –
Страшно дивитись на це, соромно бачить очам
Тіло старе без одежі! А от юнакові – все личить,
Поки ще днів молодих не осипається цвіт.
Чоловікам він був милий, жінок чарував за життя він –
Буде прекрасний тепер, впавши у перших рядах.
Отже, готуючись, кожен хай широко ступить і стане,
В землю упершись міцніш, стиснувши міцно уста.
Коментар
Тіртей – напівлегендарна особа, автор патріотичних елегій, які сприяли перемозі спартанського війська над ворогом.
За переказами, Тіртей жив в Афінах у середині VII ст., був шкільним учителем в Афінах. Одного разу він написав для спартанців глибоко патріотичну елегію, яку вони й заспівали, вирушивши у вирішальну битву. І ця пісня так запалила їхні серця, що вони в єдиному нестримному пориві вмить зламали опір супротивника.
В елегії “Добре вмирати тому…” Тіртей створює образ ідеального воїна, який вважає за найвище щастя вмерти у бою за вітчизну.
Про тих, хто осоромив себе у бою й утік, поет говорить з гіркотою й осудом, бо своїм ганебним вчинком вони прирікають себе і свою родину на ганьбу та вигнання.
Провідною стає ідея переваги чесної смерті воїна в бою над безслав’ям боягуза. Тіртей неодноразово повторює думку про необхідність юним воякам виховувати в собі не лише сміливість, а й навіть презирство до смерті.
Поет уважає, що лише воїнська доблесть у бою залишає по людині “добру пам’ять, робить її достойною слави і честі”.