Скорочено БЕЗТУРБОТНА ПІСНЯ
З ЛІРИКИ ВАГАНТІВ
БЕЗТУРБОТНА ПІСНЯ
Геть книжки виснажливі!
Годі нам учитися!
Юні нерозважливій
Личить веселитися!
А до знань на схилі віку
Можна причаститися!
Кинь книжки, бо пролетить
Час, немов на крилах.
Хай же душу веселить
Молодість грайлива!
Дні весни відлинули,
Вже війнуло хугою,
Насолоди згинули,
Повнимося тугою:
Серце слабне, кров не грає,
Минаються радощі;
Старість люта нас лякає
І хвороби старості.
Кинь книжки, бо пролетить
Час, немов на крилах.
Хай же
Молодість грайлива!
До богів подібні ми!
Як боги, кохаймося!
До забав жадібними
Бути не вагаймося!
Між дівочі хороводи,
Юнаки, покваптеся,
Щоб не втратити нагоди,
Як нагода трапиться!
Кинь книжки, бо пролетить
Час, немов на крилах.
Хай же душу веселить
Молодість грайлива!
У танку грайливому
Дівчина проміниться.
Навіть вередливому
Тут зваблива стрінеться.
Бачу он: красуня мила
У танку звивається,
І душа моя від тіла
Наче відривається!
Кинь книжки, бо пролетить
Час, немов на крилах.
Хай же душу веселить
Молодість
Коментар
Вагантами називали молодих людей, що поодинці та групами мандрували довгими шляхами середньовічних Франції, Англії, Німеччини, Північної Італії та інших країн Європи. Їхнє вбрання нагадувало лахміття жебраків, та незважаючи на бідність, ваганти були напрочуд веселими, життєрадісними, як і їхня поезія. Ваганти безтурботно виспівували: “Геть книжки виснажливі! Годі нам учитися! Юні нерозважливій личить веселитися! А до знань на схилі віку можна причаститися!” Проте така “зневага” до книжок і знань була лише літературною грою вагантів, оскільки рядки ці співали латиною, знання якої було і залишається ознакою високої освіченості.
Навчалися тоді зовсім не так, як тепер. Початкову освіту здобували у школах при соборах, а потім продовжували в університетах, що у XII ст. тільки-но починали зароджуватися в Європі, вони не підкорялися ані церковній, ані світській місцевій владі й були своєрідними осередками вільнодумства. Зазвичай університет мав чотири факультети, наймасовішим з яких був факультет семи благородних мистецтв. Спочатку це був так званий трівіум, де опановували граматику, риторику та діалектику, потім квадрівіум, де вивчали арифметику, геометрію, астрономію та музику. Після закінчення цього факультету випускники ставали магістрами семи мистецтв. У подальшому вони оволодівали знаннями на трьох вищих факультетах – богословському, медичному й правничому, після чого, якщо вдавалося скласти іспит, отримували звання доктора трьох наук і право носити чорну чотирикутну шапочку, яка стала в усьому світі символом якщо не великої вченості, то здобуття вищої освіти.
Ваганти не мали ні національності, ні суспільного стану. Вони добре розуміли один одного, бо латину іноді знали краще за рідну мову, адже вчили її за дуже цікавою методикою: учні повинні були складати латиною спочатку “ритмічні” вірші, а потім і “метричні”, тобто такі, які мали сталу форму й вимагали неабиякої ерудиції та теоретичних знань. Уміти римувати було справою честі кожного ваганта.
Тож при зустрічі на черговому європейському перехресті студенти й клірики обмінювалися новинами та піснями. Якщо пісня подобалася, її запам’ятовували, щось додавали чи вилучали з неї і несли далі. Отже, поезія вагантів – це своєрідний фольклор ученої братії.