Скорочено “Берлін – Александерплац” Деблина

Биберкопф заспокоюється й відчуває приплив сил. Він знову на вулиці, серед вільних людей, і може сам розпоряджатися своїм життям. Спочатку він лише спить, їсть і п’є пиво, а на третій день відправляється до замужньої сестри своєї вбитої коханки й, не зустрічаючи опору, опановує нею. Після цього Франц почуває себе колишнім – непереборним і сильним. Колись у нього закохалася гарненька дочка слюсаря, безпутний хлопець зробив з її повію й зрештою побив до смерті. А тепер Франц клянеться усьому світу й собі самому, що відтепер стане “чималою

людиною”. Нове життя Биберкопф починає з пошуків роботи, а подружку собі він уже знайшов. В один прекрасний ранок Франц коштує в центрі Берліна, на розі Александерплац – “Алекса” і торгує фашистськими газетами

Він нічого не має проти євреїв, але коштує “за порядок”. В обід Франц приходить у пивну й ховає свою пов’язку зі свастикою в кишеню – з обережності. Але завсідники пивний, молоді робоч і безробітні, його вже знають і засуджують. Франц виправдується, він брав участь у першої світовий, у вісімнадцятому році втік із фронту. Потім у Німеччині була революція, потім інфляція, з тих пор

пройшло вже десять років, а життя однаково не радує

Робітники приводять у приклад Росію, де пролетарі спаяні загальною метою. Але Франц не прихильник пролетарської солідарності, йому “своя сорочка ближче до тіла”, він хоче жити спокійно. Незабаром Францу набридає торгувати газетами, і він продає вразнос випадковий товар, аж до шнурків, взявши собі в компаньйони давнього безробітного Людерса.

Один раз із Францем трапляється приємна подія. В одному будинку, пропонуючи шнурки симпатичній дамі, Франц напрошується на чашку кава. Дама виявляється вдовою й виявляє явну цікавість до здоровенного чоловіка з веселими “бичачими очами” і світлими волоссями

Зустріч закінчується до обопільного задоволення й обіцяє багатозначне продовження. От отут-те Францу доводиться пережити перше потрясіння в новому житті, що “підставляє ніжку”, готовить обман і зрадництво. Приятель Людерс, якому він довірився, приходить до вдови, представившись посланцем Франца, відбирає в неї готівка, ображає її й доводить до непритомності. Тепер дорога до будинку й серця вдови для Франца закрита. У Франца знову приступ розгубленості й страху, йому здається, начебто він падає на дно прірви, краще вуж не випускали б його з Тегеля.

Коли Людерс приходить до нього порозумітися, Франц ледь стримує люте бажання вбити кривдника. Але все-таки він справляється зі своїми переживаннями й переконує себе, що твердо стоїть на ногах і “голими руками” його не взяти. Франц рішуче міняє житло й роботу й зникає з поля зору своїх дружків, залишаючи їх у переконанні, що він “звихнувся”, адже Франц – “богатир”, займався все життя важкою фізичною працею, а коли пробує головою попрацювати, вона й “здає”. Франц починає розуміти, що його план стати чималою людиною, при всій гаданій простоті, таїть якусь помилку. Він іде порадитися до своїх знайомих євреїв, і ті вмовляють його ще раз спробувати жити чесно.

Однак Франц вирішує, що “по-ихнему” він жити не стане, пробував, так не вийшло, працювати більше не хоче – “сніг займеться”, і то палець об палець не вдарить, Кілька тижнів Франц пиячить – з горя, з відрази до усього світу. Пропиває все, що в нього було, а про те, що буде далі, не хоче й думати. Спробуй стати чималою людиною, коли навкруги одні негідники й негідники. Нарешті Франц виповзає зі своєї нори й знову торгує газетами на “Алексе”.

Приятель знайомить його з компанією молодчиків, нібито “торговців фруктами”. З одним з них, худосочним Рейнхольдом, Франц сходиться досить близько й робить йому спочатку мимоволі, а потім уже й свідомо деякі “послуги”. Рейнхольду швидко набридають його коханки, він “змушений” міняти їх кожні два тижні, “збуваючи” дівчину, що знудила йому, Францу разом з “приданим”. Одна з “бабенок” так добре “приживається” у Франца, що він не хоче обмінювати її на наступну

Франц вирішує “виховувати” Рейнхольда, учити жити як чималої людини, чим і викликає в тім сховану ненависть. Зграя бандитів, що займається під видом торгівлі фруктами великими грабежами, запрошує Франца попрацювати в них з “першосортним” товаром за “блискучий” заробіток. У Франца виникає якась неясна підозра, вона догадується, що із цими людьми потрібно тримати “вухо востро”, але все-таки погоджується. Коли його ставлять у воріт складу вартувати награбоване, до нього доходить, що він потрапив вловушку.

Поки він міркує, як “змитися” від “проклятої шпани”, його заштовхують у машину – доводиться втікати від переслідувачів. По дорозі Рейнхольд вирішує звести рахівницю з “толстомордым” Биберкопфом, що відмовляється приймати від нього дівиць і прикидывающимся “чималим”, і на повному ходу виштовхує його з машини. Франц виживає, втративши руку. Тепер він живе в Герберта й Евы, своїх друзів з колишніх часів, які вилікували його в хоро ший клініці

Герберт іменує себе “маклером” і в грошах не має потреби, в Евы є багаті шанувальники. Друзям Франца багато чого відомо про зграю, від якої він постраждав, але про роль Рейнхольда вони нічого не знають. Почувши про марні спроби Франца жити “по^-чесному”, вони розуміють, чому після в’язниці він не приходив до них за допомогою. Тепер же Францу неважливо, звідки беруться гроші в друзів, він хоче видужати. І от втретє з’являється Франц на вулицях Берліна, на “Алексе”.

Він немов став іншою людиною, усюди бачить обдурювання й обман. Йому однаково, яким способом заробляти на життя, тільки б не працювати. Франц збуває крадене, про всякий випадок у нього навіть є “липові” документи. Він схожий на поважного ” бюргера-ковбасника”, по святах носить на груди “залізний хрест”, і всім ясно, де він втратив руку

Ева знаходить для Франца подружку – неповнолітню дівицю, повію. Франц дуже задоволений і живе зі своєї Мицци душу в душу, він цілком може кинути свою “роботу”, тому що в маляти завівся постійний шанувальник з більшими грошима. Сам Франц часто виступає в ролі чоловіка в одній компанії із шанувальником. Він уважає, що в “сутенери не напрошувався”, це життя так обійшлося з ним, тому йому не соромно. Про чесну працю він уже й чути не хоче, руку-те в нього “відітнули”.

Францу не терпиться зустрітися з Рейнхольдом, він і сам не знає навіщо – може бути, він зажадає в нього нову руку. Незабаром він знову виявляється в зграї й за власним бажанням стає грабіжником, одержуючи свою частку, хоча в грошах не має потреби. Герберт і Ева не можуть зрозуміти його, і віддана Мицци дуже турбується за нього

Бажаючи похвастатися перед Рейнхольдом своєю подружкою, Франц знайомить його з Мицци, і для того це зручний випадок расквитаться із самовпевненим одноруким дурнем. Заманивши Мицци на прогулянку в ліс, Рейнхольд намагається опанувати нею, але натрапляє на нежартівливий опір що обожнює Франца дівиці. Тоді в сліпій ненависті й заздрості до Францу він убиває опірну Мицци й зариває труп. Коли Франц довідається про вбивство Мицци, він почуває себе “кінченим” людиною, якій уже ніщо не допоможе, однаково “роздавлять, зламають”.

Під час облави в пивний на “Алексе” його нерви не витримують, він затіває перестрілку з поліцейськими. Франца са жают у в’язницю, а Рейнхольду вдається направити підозра поліції на нього як на вбивцю. Франц остаточно зломлений і попадає в тюремну психіатричну лікарню, де він мовчить і відмовляється від їжі. Припускаючи, що арештант симулює божевілля, йому призначають примусове лікування

Але Франц однаково вгасає, і лікарі відступаються від нього. Коли смерть, що ввижається Францу в його маревних сновидіннях, дійсно виявляється зовсім поруч, у впертому пацієнті спалахує бажання жити. Сутенер і вбивця вмирає, а на лікарняному ліжку оживає інша людина, що винить у всіх лихах не долю, не життя, а самого себе

На процесі Франц дає показання й доводить своє алібі. Рейнхольда видає один приятель зі зграї, Франц же не говорить про нього нічого, крім того, що вважає за необхідне, навіть про обставини втрати руки не сказав ні слова. Франц уважає, що сам винувато, не потрібно було зв’язуватися з Рейнхольдом. Франц навіть випробовує деяку прихильність до підсудного, якого присудили до десяти років позбавлення волі

Рейнхольд дивується – Биберкопф поводиться “до чудності пристойно”, видно, у нього дотепер ще “не всього будинку”. Франц на волі, він працює змінним вахтером на одному заводі. Там він не один, як, бувало на Александерплац, навкруги його люди, робітники, кипить битва. Франц знає, що це “його битва”, він сам серед бійців, а з ним – тисячі й тисячі інших