Складності сприйняття епічної прози й віршованого роману на прикладі творчості Пушкіна
“Кавказький бранець” просторово побудований складніше “Руслана й Людмили”. У поемі безліч самодостатніх, фрагментарно виділених ліричних, описових, що коментують місць: присвята, вдачі горців, черкеська пісня, епілог, примітки й ін. Все це кусочное простір сприймається як би на периферії поеми, образуя в сукупності чисто авторський, внефабульный план. Однак у фабульному центрі поеми, у світі героїв, автор і бранець змішувалися до нерозрізненості, тому що романтична поема, на відміну від жартівливо-казкової, дозволяла, за словами
* Бери свій швидкий олівець,
* Малюй, Орловський, ніч і січу!
Тут, безумовно, погляд з боку. Однак розмежування
В “Євгенію Онєгіні” мири автора й героїв не розведені, як в “Руслані й Людмилі”, але й не вторгаються друг у друга до нерозрізненості, як в “Кавказькому бранці”, стосовно до фабульного плану. Дистанція між центрами двох мирів у нашій еліптичній схемі тяжіє до оптимальності, взаиморасположение просторів органічно й урівноважено, вони не заслоняють один одного, фронтально розгортаючись до читача. У взаємодії просторів автора й героїв роману у віршах немає ні натягнутої напруги, ні надмірної втиснутости, і в цьому змісті вони максимально життєві, якщо мати на увазі математичну гру Конвея “Життя”, де групу фішок, що пересуваються по розграфленій поверхні, наздоганяє остановленность “смерті” у випадках надмірного розсіювання, скрутності або зацикленности. У той же час ступінь взаимовключения лірики й епіки в “Онєгіні” значна по приляганню, пересіченості й глибині. Картина незавершеної сучасності, намальована в романі, сприяє проникаючому контакту авторського й геройного мирів, створює умови для зустрічної перехідності персонажів з одного миру в іншій, для взаимозамен, підстановок, змішань і перетворень. У лисичанському просторі “Євгенія Онєгіна” збалансовані сили дроблення й збирання.
На прикладі трьох текстів з віршованого епосу Пушкіна виступили риси, функції й перетворення лисичанського простору в різних жанрах і різновидах жанру. Перевага эпики в “Руслані й Людмилі”, лірики – в “Кавказькому бранці”, розгалужене вростання й зростання цих мирів друг із друга – в “Євгенію Онєгіні”, – всі ці, у принципі, відомі якості текстів здобувають у ході просторового аналізу більше стійкі обгрунтування й нові сторони, далеко не байдужні для значеннєвої змістовності. Однак у ході того ж аналізу вигострюється його інструмент, уточнюються передумови й вихідні поняття. Виникають умови як для локального, так і для розширеного застосування аналітичних і інтерпретуючих операцій, їхнього переносу з однієї області в іншу.
Так, лисичанський простір у Пушкіна у своєму двуединстве є найбільш репрезентативною художньою моделлю зовнішньо-внутрішнього простору, що у знятому виді лежить в основі будь-якого поетичного перетворення дійсності. Зовнішньо-внутрішня співвіднесеність неминуче присутня й в епічному оповіданні, і в ліричній медитації. Епічний простір “Євгенія Онєгіна”, тобто мир героїв, сполучає в одній загальній площині як зовнішні, так і внутрішні події з життя персонажів, і в цьому не можна не побачити пересунений зовні з авторського миру той же спосіб зв’язку, що й у лироэпике.
З погляду сполученого зовнішньо-внутрішнього простору у фабулі пушкінського роману у віршах не два, а чотири побачення Онєгіна й Тетяни: у саду, у сні героїні, у будинку й світі книг героя, у петербурзькому будинку. Це події особливої значеннєвої відміченості. Вони вишиковують фабулу за принципом романтичної вершинности. Стиховая тканина роману вирівнює зовнішнє й внутрішнє в межах єдиної поетичної реальності. Нарешті, чотири побачення героїв “заримовані” Пушкіним: події зовнішнього миру оперізують події внутрішнього миру.
Досить істотно, що подібний сюжетний пристрій із чотирма кульмінаціями в “Онєгіні” було не вперше знайдене, а повторено. Така ж ланцюжок боїв героя в “Руслані й Людмилі”, описана Г. Л. Токової: сутичка з Рогдаем, битва з Головою, єдиноборство із Черномором, бій з печенігами. Розбираючи першу й останню битви, що оперізують друга й третю, дослідниця пише: “Розташовані в місцях особливої семантичної значимості, на початку й кінці, ці епізоди як би задають потрібну “тональність” трактуванню образа. Тим більше різким контрастом служать їм два інших подвиги героя, при окресленні яких Пушкін підкреслює іронічно знижені деталі, що зненацька перекладають героїчні діяння в інший вимір, высвечивая іронічний значеннєвий план”. В аспекті, що цікавить нас, можна відзначити, що фантастично-казкові двобої, обрамлені билинно-історичними, виконують, порівняно з ними, функцію внутрішнього простору. Цьому допомагає стилістична двуслойность, утворена парами епізодів
(2 votes, average: 2.50 out of 5)