Склад української лексики з погляду її походження
Питома українська лексика становить кілька історичних ярусів:
Слова індоєвропейського походження: 1) астрономічні об’єкти, явища природи, водні простори: небо, земля; 2) назви Рослин, їх частин: дерево, льон;3) назви тварин: звір, вовк;4) назви спорідненості: отець, мати; 5) назви органів і частин людські о тіла та організму тварин: череп, мозок; 6) назви житла, знарядь праці, харчування, засобів пересування: дім, сіль;7) назви дій станів, життєвих процесів: жити, стояти; 
назви на позначення господарської
1)становлення граматичної (морфологічної і синтаксичної) системи; 2) становлення власної лексичної системи: білявий, білизна, білило, білиця, білок, білити. Власне українські слова: 1) назви осіб чоловічої статі, утворені за допомогою суфікса – ій-: вередій, плаксій; 2) множинні назви на – ощ-і: веселощі, жалощі; 4) назви на – ук-/-юк-: ковальчук, циганюк; 5) назви осіб жіночої статі зі значенням “дочка того…”: сотниківна,
предметні назви, оформлені за аналогією до недорослих істот: бровенята, грошенята; 9) назви зі значенням інтенсивності: стрілянина, біганина тощо. Запозичення зі слов’янських мов: Старослов’янської: фонетичні старослов’янізми: 1) звукосполучення ра, ла, ре: (град, древо); 2)ра на початку слова (раб; 3) сполучення приголосних [жд] (вождь, страждати); 4) початковий [j] перед наступним [о] та [у] (єдиний, юродивий);словотвірні старослов’янізми: 1) префікси воз-/ вос-; пре-; пред – (вознести, премудрий, предтеча); 2) іменникові суфікси: – тель-, – знь-, ~ств-. – ин-, – те – (молитва, приязнь); 3) прикметникові суфікси – ащ-, – ущ – (путящий); 4) складні слова з основами благо-, добро-, зловеле – {благовірний).З польської мови (лексичні полонізми): хлопець, квапитись. З російської (з другої половини XVII ст.): завод, рудник, указ. Запозичення з несловянських мов: грецької(ангел, макрокосмос),латинської (агітація, оратор),французької (балет, бригада, пальто), італійської (бандура, макарони),англійської (комп’ютер, бізнес),тюркизми (базар, козак, судак, балик)Фразеологія – це розділ мовозн-ва, у якому вивч-ся лексично-неподільні поєднання слів, фраз-на сис-ма мови в її сучас. функц-ні і з погляду істор. розвитку. Залежно від аспекту предмета і її завдань – вивчення фраз. складу, фраз. поділ-ся на: – синхронну (дослідж. фун-ня фраз-мів у СУМ);- діахронічну (вивч. етимологію, походж-ня фраз-мів).Окремо слід виділити фразеографію – теорію і практику укладання фр. словників. фразеологією також називають сук-ть фраз-ів (фраземіка).Становлення і розвиток укр. фраз-ії пов’яз. З діяльністю О. Потебні і Срезневського. У наш час її теорет. засади сформовані у працях Булаховського, Скрипника, Удовиченка та ін. Окрема одиниця фраз. системи наз-ся фразеологізмом. Фразеологізм – сталий вислів, значення якого сприймається як ціле і втрачається при аналізі компонентів. Ознакою, яка відрізняє фр-м від слова є кількакомпонентний склад: врізати дуба. Розрізняють: а) фраз. зрощення – це сталі словосп-ня, що функ-ть як немотивовані і непохідні одиниці, тому що у їх значенні відсутній зв’язок навіть потенційний із значенням окремих компонентів: собаку з’їсти – набути досвіду; перемивати кістки – обмовляти. б) фраз. єдності – це фразеол-ми, яким також властива синтакс. неподільність, але їх цілісна семантика перебуває у певн. мотивац. зв’язку із значенням компоненту: не нюхати пороху – не бути на війні; прикусити язика – змовкнути; дихати на ладан – бути перед смертю; брати бика за роги – діяти рішуче; накивати п’ятами – втекти; в) фр. сполучення – фраз-ми, утворювані поєднанням копонентів, один з яких хар-ся вільним, а другий – зв’язаним значенням: брати до серця – близько сприймати; сміх бере – хочеться сміятися;Ознаки фраз. сполучень > у фраз. спол. синтакс. зв-ки відповідають живим грам. нормам, але відтвор. у структурі готових, закріплених узуальним вживанням фраз. одиниць; г) фр. вислови – це стійкі звороти мови, які семантично не діляться і склад. зі слів із вільним значенням, але в процесі мовлення відтвор-ся як сталі мовні одиниці. До фр. висловів належать: прислів.,приказки, крилаті вислови та нородні порівняння. Методика вивчення фраз-гії в школі. Робота над збагаченням словникового запасу учнів. Завдання курсу фр-гії в школі. 1) Дати поняття, що таке фразеологічні одиниці, чітко довести, що це єдність, оформлена з кількох слів.2) фр-ми мають спільне зі словом, навички порівнювання. робити з мухи слона – перебільшуватиСпільне: подібно до слів фр-ми не створюються у мові, а існують як готові одиниці. Як і до слова є синоніми, антоніми тощо. Відмінність – в будові (фр-ми – це кілька слів), значення фр-му – це не сума лексичних значень цих слів, лексичне значення у фр-мів у більшості супроводжується емоц.-експрес. забарвленням, образною хар-ю; до фр-мів належать приказки, ідіоми, прислівя тощо. У процесі вивчення фр-мів основна увага на те, щоб формувати вміння учнів відрізняти фр-ні одиниці від вільних словосполучень, домогтися усвідомлення їх значень, стилістичної ролі і поступово вводити до словн. запасу учнів. Фр-ми слід використовувати як дидактичний матеріал до всіх уроків.
Система голосних фонем української мови, історичні коментарі до їх утворення. Методика викладання фонетики в школі
Голосних фонем в УМ 6. Голосні фонеми творяться лише тоном. Струмінь повітря на своєму шляху не зустрічає перешкод. Активним мовним органом є язик. За положенням язика в горизонтальному положенні розрізняємо місце творення (переднього |і и е|, середнього, заднього ряду |у о а|), за вертикальним положенням – спосіб творення (високе |і и у|, середнє |е о|, низьке |а| піднесення). За участю губ розрізняються лабіалізовані |о у|і нелабіалізовані |і и е а| голосні. Щодо напруження мовних органів є сильнонапружені |і|, слабконапружені |у| і ненапружені голосні|и е о а|.Практичні вміння щодо фонетики:
1) розрізняти на слух кількість звуків, голосні, приголосні та їх класифікувати. Виділяти будь-який звук в слові і правильно його вимовлятиЧленувати на склади і правильно ставити наголосПорівнювати звуковий склад паронімічних слів і пояснювати співвідношення звуків і букв. Проводити звуко-буквенний аналіз. Методи і прийоми вивчення фонетики:
1) загальнодидактичні принципи залишаються. Методичні принципи (за Текучовим): а) опора на мовний слух учня; б) опора на живу вимовну сторону учнів;в) опора на мовну і слухову память;г) зіставлення і протиставленя звукової і писемної мови;д) чітке розмежування звуків і букв. Теоретичні методи: – звязний виклад вчителя, бесіда, спостереження і аналіз мовних явищ, робота з підручником;Практичні методи: тренувальні вправи
(2 votes, average: 4.50 out of 5)