Символіка й недосказанность роману “Євгеній Онєгін”
В особі героя роману Пушкіну вдалося “злагодити” з типовим характером представника сучасної йому освіченої Дворянської молоді. Євгеній Онєгін – правдивий образ героя, що на голову вище навколишнього його незначного суспільства. Він не знаходить застосування своїм силам і здатностям і тому стає “зайвою людиною”. У романі Пушкін показав соціальні причини появи подібних характерів у російському суспільстві й у той же час створив найширшу картину російського життя свого часу.
У процесі створення роману, що продолжались більше
Образи Онєгіна, Тетяни й Ленского дані Пушкіним на тлі певного соціального середовища, і це середовище (вище столичне дворянство для Онєгіна, провінційне дворянство для Тетяни й Ленского) охарактеризована докладно, історично правдиво – перед читачем російське суспільство першої чверті XIX століття.
Підсилюючи напруженість подій, що розгортаються, домагаючись чіткості, рельєфності зображення, Пушкін складно й різноманітно використовує засоби протиставлення героїв, симетричної й кільцевої побудови роману. На протилежних сторонах у психологічному плані перебувають скептик, холодний раціоналіст Онєгін і захоплений мрійник Ленский, готова на самовіддані вчинки Тетяна й порожня у своїх мріяннях Ольга. Тетяна й Онєгін протипоставлені один одному по дуже важливій ознаці: по їхньому відношенню до народу. У російській літературі XIX століття основним принципом оцінки літературного героя був ступінь його близькості до народного середовища.
Основні сюжетні ситуації в романі, що зв’язують головних героїв роману, “перевернені”, як у дзеркальному відбитті. Пушкіна, випливаючи логіку дійсності, ставить Онєгіна й Тетяну в протилежні положення на початку й наприкінці роману. У другому розділі Тетяна пише лист Онєгіну й вислухує від нього повчальні наставляння, а у восьмому розділі Онєгін на свій любовний лист одержує повчальну відповідь Тетяни. На початку роману Онєгін не розуміє всього щиросердечного багатства, всієї внутрішньої краси Тетяни, а наприкінці роману Тетяна не розуміє всієї глибини переродження, що наступило, Онєгіна. Роман розвивається у вигляді кільця, починаючись і закінчуючись у Петербурзі.
Пушкін порушує звичну традицію й закінчує роман зненацька. І цей раптовий кінець роману, що залишає невідомої долю його головного героя, дуже правдиво характеризує Онєгіна. Він став чужим, зайвим у своєму середовищі, але ще не вирвався з її. Він уражений словами Тетяни, розгубився й виявився в стані найглибшої драми, катастрофи, – на розпуття. Яка буде його нова дорога, невідомо, вона визначиться тими обставинами, у яких він виявиться. Бєлінський повністю приймав кінцівку роману Пушкіна й запитував: “…Що сталося з Онєгіним потім? Чи воскресила його пристрасть для нового, більше згідного з людським достоїнством страждання? Або вбила вона всі сили душі його, і безвідрадна туга його звернулася в мертву, холодну апатію? – Не знаємо, та й на що нам знати це, коли ми знаємо, що сили цієї багатої натури залишилися без додатка, життя без змісту, а роман без кінця? Досить і цього знати, щоб не схотілося більше нічого знати…”
Складно сказати, по який із цих двох доріг піде Онєгін. Швидше за все, він вибере шляхетний шлях, “більше згідний з людським достоїнством”. Я думаю, Євгеній Онєгін знайде життєву дорогу, освітлену високою метою, за межами світського кола, лише коли остаточно й безповоротно розірве з ним. До цього вели всі події роману. Величезне почуття любові, що зштовхнулося з поняттям високих моральних боргів, властивого Тетяні, могло струснути Онєгіна, збудити моральний^-моральні-ідейно-моральні сили, що дрімали в ньому, для участі у визвольному русі.
Пушкін говорив, що по первісному задумі Онєгін “повинен був або загинути на Кавказі, або потрапити в число декабристів”. Про цьому, напевно, ішла мовлення в спалених десятих главах.
“Євгеній Онєгін” – складний роман у жанрово-видовому відношенні. Це й соціально-побутовий роман, і соціально^-психологічний (по глибині й розмаїтості почуттів, думок і ідей). У романі з’єднуються низька й високе, пересічна повсякденність і мріяння, інтимно^-особисте, героїчне й епохальне. У цьому з’єднанні піднесене приймає форму справжньої дійсності, а повсякденне здобуває повне право поетичного громадянства. Бєлінський назвав “Євгенія Онєгіна” поетичним подвигом, найвищою мірою оригінальним і національно-російським добутком.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)