Хто з нас не ласував смачними, соковитими ніжно-зеленими,- з жовтинкою, яблуками, що зберігають смак до весни і називаються Ренетом Симиренка? Та не всі знають, що це яблуко було “репресованим”. Його перейменували на “зеленку Вуда” й витіснили з України, щоб не нагадувало українцям свого автора – відомого вченого Левка Симиренка і весь славний своїми ділами рід українських патріотів – Симиренків. Здається, найкращими якостями обдарувала українська земля цей рід – талантом, розумом, працьовитістю, порядністю, шляхетністю,
манерами, жертовністю і чи не найбільше – любов’ю до України. Дух вільного й винахідливого козака Степана з містечка Городище, що на Черкащині, передався всім його нащадкам.
Син Федір був талановитим самоуком-механіком. Онуки Василь та Платон закінчили політехнічний інститут у Парижі і стали відомими науковцями та підприємцями України. Жили Симиренки великою дружною сім’єю, в якій панували козацькі звичаї і щира українська мова. І це при тому, що брати Василь і Платон Симиренки займали вагоме місце у Європі як виробники й торгівці цукром, знали по кілька мов. Василь знав більше восьми. Його дружина
Софія, за походженням французька дворянка, швидко перейняла козацькі звичаї родини, охоче спілкувалася українською мовою. Заводи Симиренків були оснащені машинами власних винаходів і конструкцій Василя. Та найбільшим дивом було містечко Мліїв – з безплатними школою та лікарнею, з двома заводами, де люди працювали в пристойних умовах, з чистими освітленими вулицями. Десяту частину прибутків Василь віддавав на вівтар української культури. Він підтримував М. Коцюбинського, М. Драгоманова, М. Грушевського, М. Лисенка і ще багатьох талановитих українців, підтримував театр, видання часописів “Рада”, “Киевскаястарина”, “Громадська думка”. КоштомПла-тона Симиренка вийшло перше видання “Кобзаря” Шевченка. Син Платона Левко захопився народницьким рухом і палко служив ідеї просвітництва українського народу, за що його переслідували і царський, і більшовицький уряди. Та Левко й на засланні у Східному Сибіру садив сади, виводив нові сорти яблунь. Коли повернувся до Млієва, то створив такий сад, рівного якому не було не тільки в Росії, айв усій Європі, заснував школу садівництва. Та все одно це його не врятувало. У 1920 р. Левка вбито, сад націоналізовано.
Син Левка Володимир продовжив долю батька, чесно працюючи в уже відібраному більшовиками саду, виводячи все нові й нові сорти садовини. Завершилась його доля, як і батькова, розстрілом, тільки вже у 1937 році й з більшими муками.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)