Силабо-тонічне віршування. Віршовий розмір. Стопи. Рими
УРОК 23
Тема. Силабо-тонічне віршування. Віршовий розмір. Стопи. Рими.
Мета: розкрити учням зміст понять “силабо-тонічне віршування”, “віршовий розмір”, “стопа”, “рими”; показати мету упорядкованої повторюваності наголошених і ненаголошених складів у віршах; навчити учнів малювати схему строфи, ритмічно читати наголоси і позначати склади певними знаками; розвивати пам’ять, чуття ритміки поетичних творів; виховувати любов до поетичного слова.
Обладнання: таблиці для “Літературного синтезу”, проектор,
Епіграф.
“Учися, серденько, колись
З нас будуть люди”, – ти сказала.
Т. Шевченко
Хід уроку
І. Актуалізація опорних знань.
1. “Літературний синтез”.
(Учні повинні з поданих слів скласти одне поняття, яке їх об’єднує.)
2. Виразне читання поезій “Минають дні, минають ночі”, “Ой три шляхи широкії” (за вибором учнів).
II. Мотивація навчальної діяльності.
1. “Відтермінована відповідь”.
Ви
2. Практикум з теорії літератури.
(Вчитель акцентує увагу учнів на екран; вони читають і усвідомлюють прочитане.)
Літературознавство – комплекс наукових дисциплін про сутність та функціонування в суспільстві художньої літератури; система наукового знання про мистецтво слова.
– Встановіть співвідношення між цим визначенням і темою уроку. (Літературознавство дає наукові знання про мистецтво слова.)
Вчитель пропонує прочитати наступне зображення:
Літературознавство
Теорія літератури – Галузь наукового знання про сутність, специфіку художньої літератури як мистецтва слова, про засади, методи її вивчення, критерії оцінки літературних творів. | Історія літератури – Галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв’язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. | Літературна критика – Відносно самостійний вид творчої діяльності, спирається на практичний тип мислення задля естетичної вартості, поцінування художньої своєрідності літературних творів. |
– Отже, із трьох галузей літератури на сьогоднішньому уроці ми розглядатимемо теорію літератури, щоб визначити особливості мистецтва слова.
III. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.
1. Вирішення проблемного питання.
– Чим же відрізняються прозові твори від віршованих? Розглянемо два приклади:
А) Над ставком – верби аж до води поспускали віти. (С. Васильченко. “Дитинство Шевченка”).
Б) А верби геть понад ставом
Тихесенько собі купають
Зелені віти… Правда, рай?
(Т. Шевченко. “Якби ви знали, паничі…”).
(Змальовано в обох уривках образ верби понад ставом. Перший своїм звучанням близький до розмовної мови, другий – до пісенної).
– Щоб це пояснити, спробуємо поставити наголоси і позначити схематично: наголошений склад (знак), ненаголошений склад (Знак)
Складемо схему:
А) до 1 уривка.
Б) до 2 уривка.
– Як чергуються склади (наголошені і ненаголошені) у прозовому уривку? (Невпорядковано.) А у віршованому уривку? (Впорядковано, внаслідок цього віршований текст звучить ритмічно.)
– Як створюється віршований ритм? (Упорядкованим чергуванням наголошених і ненаголошених складів.)
– То що буде основною ознакою віршованої мови? (Ритм.)
2. Пояснення вчителя з елементами бесіди.
(Тексти віршів та визначення понять учні сприймають з екрана.)
– Ритмічність віршованої мови посилюється й тим, що закінчення рядків часто бувають співзвучними:
Якби ви знали, паничі,
Де люди плачуть живучи,
То ви б елегій не творили
Та марне Бога не хвалили…
(Т. Шевченко “Якби ви знали, паничі…”).
Співзвучні закінчення рядків у вірші називають римою. Рими надають віршеві милозвучності, пісенності. У тих рядках, які римуються між собою, обов’язково є однакова кількість наголошених і ненаголошених складів, чітко визначене чергування наголошених складів з ненаголошеними. Коли 1-й рядок римується з 3-ім, а 2-й з 4-им – перехресне римування; 1-й з 4-им, 2-й з 3-ім – Кільцеве римування, 1-й з 2-им, 3-й з 4-им – Парне римування.
– Визначіть, яке римування у поезії, що на екрані. (Парне.)
– Зверніть, будь ласка, увагу на екран та визначіть рими у віршованому уривку.
(На екрані: “За місцем наголосу, починаючи від останнього наголошеного складу, розрізняють рими: Чоловічі – наголос на останньому складі (корабель, журавель), Жіночі – наголос на другому від кінця рядка складі (Оля, парасоля), дактилічні – наголос на третьому від кінця рядка складі (сонечко, віконечко).
3. Хвилинка-цікавинка.
(На екрані з’являються зображення Древнього Риму, стародавніх шкіл (вгорі великими буквами написано: “ПІЇТИКА – наука про мистецтво складання віршів”); краєвиди Китаю та оголошення: “Приймаємо на посаду державного службовця лише тих, хто вміє складати вірші”, вислів: “Віршування – мистецтво виражати свої думки у віршованій формі”.)
(Учням пропонується прокоментувати побачене.)
4. Розповідь учителя.
– У давній українській літературі існувала силабічна система віршування, для якої характерним було збереження певної кількості складів у кожному рядку поезії, але чергувалися наголошені і ненаголошені склади довільно. Найбільш придатним для використання поетами виявився коломийковий розмір, в якому кожен рядок мав чотирнадцять складів з паузою після восьмого складу.
5. Прослуховування коломийки в запису (на екрані текст коломийки для того, щоб учні переконалися в наявності в них 14-складових рядків).
6. Продовження розповіді вчителя.
– Згодом Т. Шевченко довгий 14-складовий рядок розбив на 2, причому строфа складалася з 4-х рядків. Зверніть увагу на екран. (Строфа – частина вірша, об’єднана змістом, інтонацією і римуванням. Катрен – строфа, що складається з 4-х рядків).
Було колись – в Україні 8 скл.
Ревіли гармати; 6 скл.
Було колись – запорожці 8 Скл.
Вміли панувати. 6 Скл.
Для української поезії характерне силабо-тонічне віршування. З грецької мови: (склад+наголос).
Це означає, що в основі лежить однакова кількість складів у рядках, які римуються, визначено послідовність наголошених і ненаголошених складів у рядках. Найпростішою одиницею виміру віршованого ритму є стопа.
7. Самостійна робота учнів з підручником.
– Що таке стопа і які є види стоп ви дізнаєтесь, прочитавши інформацію у підручнику.
(Довідка.
Стопа – повторювана частина віршованого рядка, що складається з одного наголошеного та одного чи двох ненаголошених складів.
Ямб – наголошена 2-га стопа.
Хорей – наголошена 1-ша стопа.
Пірихій – стопа без наголосу).
8. Практичне завдання.
Учні отримують уривки з віршів та заповнюють картки, виконуючи завдання:
А) розстав наголоси, враховуючи ритмічність;
Б) намалюй схему з ненаголошених і наголошених складів;
В) поділи склади на стопи вертикальною рискою;
Г) визнач назву стопи, вказуючи кількість її вживання у рядку;
Д) вкажи риму;
Е) назви вид римування.
(Довідка.
Правильні відповіді:
А) Буду я навчатись мови золотої
У трави-веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою,
В пагінця зеленого, що зросте смерічкою,
Б, в)
Г)шестистопний хорей;
Д)жіноча;
Е)парне.
III. Підбиття підсумків.
IV. Домашнє завдання.
Випишіть із тлумачного словника значення слів “духовність”, “громадянська позиція”. Систематизуйте зібраний для твору матеріал, виконайте завдання із підручника.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)