Сила характеру Катерини у драмі О. М. Островського “Гроза”
П’єса Островського написана в середині XІX століття, під час підйому революційного руху мас, в епоху, коли особистість піднімалася на боротьбу за своє розкріпачення. “Гроза”, на думку М. О. Добролюбова, “самий рішучий твір Островського”, тому що в ньому показаний складний трагічний процес розкріпачення душі, яка оживає. У п’єсі темрява бореться зі світлом, зльоти змінюються падіннями, тут показані і живучість моралі “темного царства”, і нетривкість цієї моралі, і сила характеру, що змогла переступити через неї навіть ціною
Але сміливий і рішучий характер Катерини виявляється ще в дитинстві. Вона розповідає Варварі:
Ніжно і палко Катерина кохає Бориса. її кохання – це теж протест проти моральних підвалин “темного царства”. Сила її почуття така, що вона готова зневажити громадські звичаї і релігійні поняття: “Нехай усі знають, нехай усі бачать, що я роблю!” Але щастя тільки поманило Катерину. Два тижні вона зустрічалася з Борисом, але ось приїжджає Тихін. Налякана грозою і голосіннями напівбожевільної пані, Катерина в усьому признається чоловіку. “Що, синок! Куди воля-то веде! Говорила я, так ти слухати не хотів. От і дочекався!” – із злістю говорить Кабаниха Тихонові. Вона зловтішається, що одержала верх над Катериною. Але ми бачимо, що в цій боротьбі морально перемагає Катерина, а не Кабаниха. Протест Катерини зростає. Вона готова на все, тому просить Бориса взяти її з собою. Але Борис “не по своїй волі” їде, він цілком залежить від свого дядька, купця Дікого. Остання надія згасла в душі Катерини. “Знову жити? Ні, ні, не треба… недобре!” – думає вона. Катерина розуміє, що жити в будинку Кабанових – це аморально. Та краще не жити зовсім, ніж миритися з “жалюгідним животінням”. М. О. Добролюбов пише: “…Вона рветься до нового життя, хоча б довелося померти в цьому пориві”. От він, протест Катерини, протест проти зла і міщанства, жорстокості і брехні, протест, “доведений до краю!”
У відповідь на статтю М. О. Добролюбова через чотири роки вийшла стаття Д. І. Писарєва “Мотиви російської драми”. У ній Писарєв критикує статтю Добролюбова “Промінь світла в “темному царстві” і дивується, що критики не змогли “зробити Добролюбову жодного заперечення”. Писарєв говорить про Катерину: “Що це за кохання, яке виникає від обміну кількома поглядами?.. Нарешті, що це за самогубство, викликане такими дрібними прикростями, які переносяться цілком благополучно всіма членами всіх російських сімейств?” Критик підтверджує, що Добролюбов, побачивши в кожному вчинку Катерини що-небудь добре, склав ідеальний образ, побачив унаслідок цього “промінь світла в “темному царстві”. Писарєв не може погодитися з цим, тому що “виховання і життя не могли дати Катерині ні твердого характеру, ні розвинутого розуму. Розум дорожчий над усе, або, вірніше, розум – усе”.
Чому ж так розходяться погляди Писарєва і Добролюбова Що змушує одного писати про силу характеру Катерини, а іншого – про слабкість цього характеру? Пригадаємо, що стаття Добролюбова вийшла в 1860 році, під час революційного підйому, коли на першому плані стояли сміливі і рішучі герої, що поривалися до нового життя, готові до смерті заради нього. У той час іншого протесту бути не могло, але навіть такий протест підтверджував силу характеру особистості. Стаття Писарєва була написана в 1864 році, в епоху реакції, коли потрібні були мислячі натури. Тому Д. І. Писарєв так і пише про вчинок Катерини: “…Зробивши багато дурниць, кидається у воду і робить таким чином останню і найбільшу дурницю”.
Як я ставлюся до Катерини? Чи вважаю її “променем світла в “темному царстві”? Так, я люблю Катерину, люблю її доброту і ніжність, щирість її почуттів, її рішучість і правдивість. Я вважаю, що Катерину можна назвати “променем світла в “темному царстві”, тому що вона протестує проти кабанівських уявлень про моральність, “не хоче миритися, не хоче користуватися жалюгідним животінням, яке їй дають в обмін за її живу душу”. У цьому і складається, по-моєму, сила характеру Катерини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)