Сила узагальнень в образах казок Салтикова-Щедріна
Всі письменники через свої добутки намагаються донести до нас, читачів, власні таємні думки. Теперішній письменник, у силу свого таланта й особливостей внутрішнього миру, що відбуваються навколо події завжди почуває гостріше й переживає глибше, ніж звичайна людина. Виступаючи своєрідним емоційним “індикатором”, він інтуїтивно оцінює не тільки реальність, але й прогнозує Майбутнє. Письменник-Сатирик же, якимось є Салтиков-Щедрін, – це більше чим просто письменник, адже вміння про серйозні речі міркувати у формі невигадливих дитячих
Казки Салтикова-Щедріна – це дуже ємні й лаконічні добутки. Кожна казка – це одночасно й самостійна замальовка з життя певного стану й мазок у загальну картину життя всього суспільства
Казки Салтикова-Щедріна дуже повчальні, з них, при уважному прочитанні, можна одержати чітке подання про те, чим жили люди різних станів у середині XIX в.,
Тупі, люті, неосвічені правителі – Ведмеді Топтигини з казки “Ведмідь на воєводстві”, “гнилий богатир” з казки “Богатир”, орел-меценат з однойменної казки, а принижений, знедолений народ угадується в образах коняги з однойменної казки, самовідданого зайця й інших героїв
Ще одна властивість щедринских казок – захопливість, вони читаються на одному подиху, читач прагне вгадати, кого мав на увазі автор під тим або іншим персонажем
У казках простежується любов і прагнення автора до всього чесного й справедливому. Уособленням щирої честі й справедливості Салтиков-Щедрін уважає народ, простого російського мужика Мова щедринских казок глибоко народний, близький до російського фольклору, тому без особливих зусиль сприймається читачем. У своїх казках він намагається використовувати все багатство рідної мови, включаючи в текст прислів’я, приказки, переказуючи билини, використовуючи приповідки, – все це “пожвавлює” оповідання, робить його більше яскравим, образним і самобутнім:
Казки Салтикова-Щедріна повчальні ще й тим, що ставлять перед читачем складні питання, знайти відповідь на які неможливо, опираючись на так звані прописні істини. Автор затверджує, що поводження людини прямо залежить від його життєвої позиції й, відповідно, світогляду. І із цим не можна не погодитися
У казці “Премудрий піскар” сатирик задається питанням: у чому зміст і призначення життя людини? Спочатку перед нами з’являється образ піскаря, у якого “розуму палата була”, не позбавлений життєвої мудрості. Але поступово, простежуючи хід життя піскаря, автор викликає в читачі глузування, іронічне відношення до героя оповідання, що переходить потім у почуття бридливості, а у фіналі навіть жалю до життєвої філософії тихого, безсловесного, помірковано акуратної істоти
Життєва позиція піскаря – піклуватися про себе, про власну схоронність і благополуччя. Але наприкінці життя піскареві відкривається теперішня істина: “Неправильно думають ті, які думають, що лише ті піскарі можуть уважатися гідними громадянами, які, збожеволівши від страху, сидять у норах і тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше марні піскарі. Нікому від них ні тепло, ні холодно, нікому ні честі, ні безчестя, ні слави, ні безславності… живуть, даром місце займають так корм їдять”. Його життя навіть життям назвати не можна – це просто нікчемне, нікому не потрібне існування
Але саме це безглузде життя боягуза-піскаря допомагає нам зрозуміти, що треба жити таким чином, щоб дарувати радість і тепло іншим людям, жити для інших людей – у цьому й полягає щирий сенс життя сьогодення людини
Добутку М. Е. Салтикова-Щедріна не втратили своєї актуальності й у наші дні, тому що в них зачіпаються вічні проблеми. Казки Салтикова-Щедріна змушують читача задуматися над власною життєвою позицією, оцінити свої вчинки й, можливо, дійти висновку, що більшість із нас не так вуж сильно відрізняються від героїв його добутків. А усвідомивши це, людина одержує шанс змінитися й почати життя із чистого аркуша
В усіх на пам’яті знаменита “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив”, що затаврувала самовдоволений паразитизм пануючих станів і воздавшая належне життєстійкості мужика. Разом з тим письменник тужить за приводом того, що російський селянин ще “бідний свідомістю своєї бідності”, уболіває, відчуваючи відсутність у масах у середині минулого століття організованої революційної енергії
Важко страждав Салтиков-Щедрін від переслідування цензури, від гавкоту літературних “шавок”, нарешті, від відчуття тої прірви, що відокремлювала передового письменника від народу, а часом і від демократичного читача. Свій “езопова мова” він неодноразово називав рабьим. Але саме в передовій літературі, що містила в собі “принцип відповідальності” і, що будила в читачі “зачатки відповідної совісті”, він бачив природний засіб протесту й революційної освіти
От чому він так високо піднімав призначення російського письменника-демократа: “Письменник не кріт, що у темній норі виконує своє провіденціальне призначення, а істота суспільна й товариське, для якого повна радість наступає тільки тоді, коли він переконується, що совість його відповідає совістю ближніх”.
Будучи вже важко хворої й позбавленим письменницької трибуни (журнал “Вітчизняні записки”, на чолі якого Салтиков-Щедрін стояв багато років, був закритий у середині 80-х років XIX століття), воно звертався до молодого покоління: “Не грузніть у подробицях сьогодення, але виховуйте в собі ідеали майбутнього, тому що це свого роду сонячні промені, без оживотворяющего дії яких земна куля звернулася б в камінь. Не давайте скам’яніти й серцям вашим, удивляйтеся часто й пильно у світні крапки, які мерехтять у перспективах майбутнього
Тільки недалекозорим розумам ці крапки здаються необгрунтованими й відірваними від дійсності: у сутності ж вони представляють собою не заперечення минулого й настояшего, а результат усього кращого й людяного, заповіданого першим і вирабативающегося в останньому”.
“Прояснена думка” самого великого сатирика з надією й трепетом зверталася до майбутнього Росії, “удивлялася у світні крапки”, прагнучи відгадати контури нового соціального ладу, у настання якого він свято вірив
Салтиков-Щедрін знав чарівну силу сміху й у досконалості володів всіма його відтінками. У його добутках чергуються тонкий гумор і здоровий, вагомий фольклорний комізм, гірка іронія й вогненний, пророчий, їдкий сарказм. Не менш різноманітні і його жанри: сатиричний нарис, фейлетон, казка, що вперше з’являються в літературі сатиричний роман і сатиричний цикл нарисів. Особливу популярність придбав його сімейно-побутовий і соціально-психологічний роман “Добродії Головлеви”. Написав сатирик також кілька п’єс, які дотепер з успіхом ідуть на сценах російських театрів
Сила узагальнень в образах Салтикова-Щедріна сполучалася з їх великою життєвою конкретністю й предметністю. У цьому причина їхньої жвавості й надзвичайної вражаючої сили
(1 votes, average: 5.00 out of 5)