Сила новелістичного таланта В. Стефаника
У другій половині 90-х XIX ст. відбулися особисті трагедії письменника – хвороба й смерть матері, нещаслива любов до Е. Калитовской. Все це поєднувалося із загальнолюдськими трагедіями, до яких був особливо чутливий В. Стефаник. Він прагне самотності, заходить у меланхолію й розпач: “мені смутно”. Творче занепокоєння жене його з місця на місце, і він поринає з головою в агітаційний рух
У Стефанике знову заговорив художник. У нього був свій погляд на письменницьку роботу. Є в ньому щось неоромантичное, тому що подвластен був натхненню,
Специфіка творчого мислення В. Стефаника. Він був здатний створювати добутку в жанрі новели. Епічний спокій, терпіння й посидючість були чужими його єству. Стефаник жив у сфері експресивного, концентрованого мислення. А повість, роман виходили за межі його фізичних можливостей. Основні прикмети стилю В. Стефаника. Це связность, афористичность, з деякими переходами й недорозповідями. Він зводить до мінімуму зовнішня дія, зосереджуючи увагу на проекції її в психології героя. Уникає Стефаник у новелах і деяких композиційних компонентах, зокрема розв’язки, що, завжди існує в підтексті. Наявний однобічний діалог, зате – яка складність людських почуттів і страстей. Більшу вагомість носить значення мас у слові Стефаника. Автор уміщає в скупі фрази лавину асоціацій, підтекстів і емоцій. Художні прийоми новеліста. Автор не розвертає метафор і порівнянь, епітети вживає зрідка. Вражаючої сили деталі застигають на сторінках його добутків як сліпучі блискавки на небокраї. Наприклад, “віка впали сгромом.