Шлях Жана-Батіста Гренуя від Кладовища невинних

Шлях до створення чарівних парфумів розпочався для Гренуя з будинку парфумера Бальдіні, котрий вважав, що у кожному мистецтві, як і в кожному ремеслі, талант сам по собі майже нічого не вартий, все визначається досвідом, здобутим скромною наполегливістю та старанням. Гренуй – “геніальна потвора”. У Бальдіні він виготовляв парфуми, які були для нього тільки дитячою забавкою у порівнянні з тими, які він носив у собі і які мав наміри у майбутньому реалізувати.

Для цього необхідні дві умови: поперше, якась подоба будьякого існування,

бодай становища підмайстра, під прикриттям якого він міг би повністю віддаватися своїм пристрастям і без перешкод іти до власної мети. Подруге, маючи лабораторію, Гренуй приступив до створення нових ароматів, яких ще не було на землі. Але із глибокої, незмірно багатої криниці своєї уяви він не зміг видобути жодної краплини ароматичної есенції. А коли усвідомив, що зазнав повної поразки, припинив експерименти і захворів так, що мало не помер.

Поперше, всі знання Бальдіні були вичерпані, а подруге, Гренуй вирішив, що йому вже ніколи не створити унікальні парфуми, які б піднесли його над людством, і тільки відкриття

Бальдіні останнього секрету Гренуєві перед смертю – не можна ж не виконати останнього бажання вмираючого – хлопець дізнається, що окрім вичавлювання та дистиляції, щоб видобути аромат із тіла, є три способи: гарячий, холодний і жировий анфлюкраж. Ними послуговуються для вилучення найніжніших ароматів: жасмину, троянди та апельсинового цвіту на півдні, у місті Грасі.

Так стається з Грєнуєм диво одужання. Ще не все втрачено. Він обов’язково виконає всі умови, поставлені Бальдіні, і вивільниться зпід опіки. Перед Грєнуєм відкрився шлях до його заповітної мрії. Цей шлях приведе Гренуя на гору, де він і проведе сім років свого життя. Саме тут буде панувати повна відсутність людських запахів. Для Гренуя це було щастям. Його охоплює ейфорія, що він утік від ненависного смороду. Нюх підказував Гренуєві, що тут на горі, у верхів’ях ПландюКанталь, він справді одиноднісінький. Гренуя затопила нестримна хвиля тріумфу. Він кричав від щастя, як божевільний, аж до пізньої ночі. Йому стало ясно, що потрібно улаштуватися в штольні, що він не скоро покине це чарівне місце. Гренуй буде виходити тільки для того, щоб нахлебтатися води, вполювати ящірку чи гадюку. Кожного ранку, прокидаючись, він уподібнювався велетневі у всій своїй величі і красі й оглядав володіння гордо і величаво.

Він прагне Абсолюту у творенні чарівного аромату, але не забуваймо, що ЖанБатіст відлюдник, не любить світ, людей і не задумується, що мрія створити унікальні парфуми не зможе принести бажаного результату. Шлях до ідеалу лежить через загальнолюдські цінності, які повинні сповідувати люди на Землі.

Гренуєві приснився сон, що він втратив запах. Прокинувшись, став принюхуватись до своєї сорочки, уткнувся носом у згин ліктя, але запаху не було. Тоді він зняв своє дрантя, яке не знімав сім років, поскидав на купу перед входом до печери і пішов геть. Надвечір Гренуй всунув носа до середини свого мотлоху, але власного запаху там не було. І тут йому стало моторошно. Потрібно було залишати гору, щоб дізнатися, володіє він запахом чи ні. У місті П’єрфор ЖануБатісту вдалося потрапити в лабораторію парфумера Рунеля. Тут він створив дивні парфуми. Вони пахли не як окремий аромат, а як людина, що пахне. Ми знаємо про те, що Гренуй народився без запаху, і це викликало страх у людей. Тепер Гренуй мав шанс відкрито з’являтися серед людей, і ніхто не звертатиме на нього уваги. Пройшовши по місту, він переконався, що нічим не виділяється серед натовпу, а навпаки, були й такі, які посміхалися йому. Отже, ЖануБатісту вдалося створити для себе парфуми, які складалися з котячого лайна, сиру та оцту. Він гордий, що створив парфуми, за допомогою яких може обдурювати людей. У ньому прокидається демон, злорадне відчуття тріумфу.

За текстом: “… він ледве стримувався, щоб не виплеснути його, немов жовч і отруту, на цих людей і не закричати: він їх не боїться, навіть майже ненавидить, зате… зневажає за їхню смердючу дурість, божвони дозволили йому обдурити себе; бо вони – ніщо, а він усе!”.

Він визнає свою геніальність у створенні запахів, те, що може створити надлюдський запах, гарний і живодайний, що, понюхавши його, кожен буде зачарований і всім серцем полюбить його, Гренуя, носія цього запаху. Гренуй починає мріяти про те, як люди, потрапивши під вплив такого аромату, полюблять його до божевілля, він примусить їх тремтіти від захвату, кричати, плакати від блаженства, – падати на коліна, як під холодним ладаном Бога. Жан-Батіст бажає стати всемогутнім богом Запаху. З ароматом він увійде в людей, і вони не зможуть захиститися від нього, якщо захочуть жити. Аромат проникає найглибше, прямо в серце. Хто володіє запахами, той володіє серцями людей, – так вважав Жан-Батіст.

У Грасі Гренуй вбиває 15річну дівчинку. Він обрізав волосся і забрав її одяг, тому що вони вміщували в собі чудовий запах краси і юності. Вбивцю не було знайдено і розслідування припинили. Невдовзі, на початку збору жасмину, сталися ще два вбивства. Жертвами були чорні красуні, знову голі, обстрижені. Над містом нависнув страх. Поліція так і не змогла зловити вбивцю. За кілька днів знайшли труп дівчинки. І хоча було заборонено виходити на вулицю особам жіночої статі після смеркання – цього літа не минало й тижня, щоб не знайшли трупа. І щоразу це були юні дівчата. Дочку одного теслі знайшли вбитою в кімнаті на 5-му поверсі.

Мешканці Граса посилали своїх донечок до далеких родичів або в пансіонати Ніцци, Екса чи Марселя. Коли 24 дівчаток було вбито, графському вбивцеві було оголошено анафему і відлучення від церкви. Вбивства припинилися і городяни заспокоїлися. На жаль, городяни рано заспокоїлися. їм доведеться пережити ще одне страшне вбивство – вбивство 25річної красуні Лори, 16-річної дочки консула Антуана Ріші, вдівця. Антуан Ріші повністю втратив спокій, і страх охопив його. Правда, він виявився єдиним, хто став аналізувати психологічні вчинки вбивці. Припустімо, міркував Ріші, що він старанний колекціонер краси й працював над створенням портрета Досконалості, то як же він тоді відмовиться од найкоштовнішого для свого портрета елементу: від краси Лори. Всі його попередні вбивства будуть без неї нічого не вартими. Вона має стати завершальним каменем його споруди.

Ріші розпізнав, що вбивство Лори має стати його, вбивці, коронним злочином. І він вирішив заховати Лору на Лерінських островах. А для Гренуя день тріумфу був попереду. В оббитій ватином скриньці лежали 24 маленькі пляшечки з краплинами аури двадцяти чотирьох дівчат Двадцять п’яту, найсмачнішу й найважливішу есенцію, він хотів отримати сьогодні, щоб стати володарем чудодійних парфумів, які зроблять його найзапашнішою людиною на землі. Одного не вдалося Ріші розпізнати у вбивці – талант знаходити людей по нюху. Намагання консула заховати Лору були безнадійними: Гренуй досяг своєї мети, вбивши Лору і заволодівши її запахом. Але це стало початком кінця злого “генія”.

Всі докази злочинів Гренуя були знайдені в його майстерні: розрізана нічна білизна, спідня сорочка та руде волосся Лори. А коли розкопали долівку, знайшли сукні та волосся й інших двадцяти чотирьох дівчат. Знайшовся дрючок, яким жертви були вбиті.

Гренуй вийшов із карети, наче вільна людина. І тоді сталося диво. Десять тисяч людей готові були заприсягтися, що перед ними не вбивця і аж ніяк не може бути ним. За текстом простежимо, які почуття виникали у тисяч людей від вбивці, який перед стратою вилив на себе декілька крапель чарівного парфуму. Неможливо уявити, тому що основою, для створення чарівних парфумів стала аура двадцяти п’яти юних красивих дівчат, вбитих Гренуєм, а сам вбивця є злою і жорстокою людиною. Він ненавидів людей. Всім нам потрібно відчути тривогу автора з приводу деградації людського суспільства, коли в погоні за матеріальними цінностями люди не помічають смердючого” запаху і знаходиться такий злий “геній”, який крапельками дивопарфумів хоче замінити його на запашний.