“Щуролов” – перша поема Цвєтаєвої, написана в еміграції, у Празі. Це пророцтво про долі російської революції, романтичний період якої закінчився і почався мертвотний, бюрократичний, диктаторський. Це вирок будь-який утопії про можливість народного торжества, народної влади. Це ж знущання над розмовами про революційність мас, в основі бунту яких завжди лежать самі низинні мотиви – соціальна заздрість і жадоба збагачення.
Поема Цвєтаєвої надзвичайно багатопланова. “Щуролов” тому й став одним з вічних, бродячих сюжетів світової
літератури, що трактування кожного персонажа може змінюватися на прямо протилежну. Щуролов – і рятівник, і вбивця, жорстоко мстить місту за обман. Городяни – і жертви, і підлі обманщики, і знову жертви. Музика не тільки губить щурів, але й дарує їм у загибелі останню можливість знайти гідність, підносить їх, переманює чимось прекрасним і вже у всякому разі неїстівним.
Легенда про щуролова вперше з’явилася в літературній обробці в “Хроніці часів Карла IX” Меріме. До цього вона існувала в декількох фольклорних варіантах. Фабула її проста: у німецькому місті Гаммельна нашестя щурів загрожує
винищити всі запаси їжі, а потім і самих городян. У Гаммельна приходить загадковий щуролов, який обіцяє відвести всіх щурів за величезну винагороду. Йому обіцяють ці гроші, і він грою на дудці переманює щурів в річку Везер, де щури і тонуть благополучно. Але місто відмовляється виплатити йому обіцяні гроші, і щуролов в помсту тій же грою на флейті зачаровує всіх до одного Гаммельнського дітей – веде їх з міста на гору, яка перед ним розступається. В окремих варіантах легенди люди, що виходять з гори, зустрічаються багато після в околицях Гаммельна, вони провели в горі десять років і володіють таємними знаннями, але це вже варіанти неканонічні та до легенди прямого відношення не мають. Цвєтаєва зберігає цю фабулу, але надає персонажам особливе значення, так що конфлікт виглядає зовсім не так, як у фольклорній першооснові. Щуролов у Цвєтаєвої – символ музики взагалі, музики торжествуючої і ні від чого не залежить. Музика амбівалентна. Вона прекрасна, незалежно від того, якими є переконання художника і яка його особистість. Тому, бажаючи помститися городянам, щуролов ображається не на те, що йому недоплатили, не від жадібності веде дітей, а тому, що в його особі ображена музика як така. Музика одно переконлива для щурів, бюргерів, дітей – для всіх, хто не бажає її розуміти, але волею-неволею змушений підкорятися її небесної гармонії. Художник з легкістю веде за собою кого завгодно, кожному пообіцявши те, що йому бажано. А щурам бажана романтика. Переможець пролетаріат у Цвєтаєвої досить відверто, з масою точних деталей зображений у вигляді загону щурів, який захопив місто і тепер не знає, що робити. Щурам нудно. “Панове, секрет: огидний червоний колір”. Їм набридає власна революційність, вони зажиріли і обрюзглі. “У мене запливає очей”, “У мене обпливає стиль”, “У мене відвисає зад…” Вони згадують себе відважними, зубастими і мускулистими, ненаситно-голодними борцями – і ностальгують про те, що “в тій країні, де кроки широкі, називалися ми… “. Слово “більшовики” встає в рядок само собою, бо “битий шлях”, велика дорога, символ мандрів, – ключове слово в главі. Їх-то і переманює флейта: Індією, новим обіцянкою боротьби і завоювань, мандрує туди, де вони струсити жир і згадають молодість (пророчиця Цвєтаєва не могла знати, що в головах деяких кавалерійських вождів визрівав план звільнення Індії, щоб не пропадав даремно бойовий запал червоноармійців після перемоги в громадянській війні). За цієї романтичної нотою, за обіцянкою мандрівок, боротьби і другої молодості щури йдуть у річку
Але дітей щуролов переманює зовсім іншим, бо він знає, чиї це діти. Це діти сонного, гречні, обивательського, пліткують, жадібного, убивчого Гаммельна, в якому ненавидять все несхоже, все живе, все нове. Таким бачиться Цвєтаєвої світ сучасної Європи, але і – ширше – будь-яке людське співтовариство, благополучне, довго не знало оновлення та потрясіння. Цей світ не в силах протистояти навалі щурів і приречений… якщо тільки не втрутиться музика. Діти цього світу можуть піти тільки за суто матеріальними, простими, убогими обіцянками. І щуролов у Цвєтаєвої обіцяє їм “для дівчаток – перли, для хлопчиків – лов їх, з волоський горіх… І – таємниця – для всіх”. Але і таємниця ця проста, дитяча, дурна: дешева казка із сухозлітним кінцем, з благоденство у фіналі. Мрії вихованих хлопчиків та дівчаток: не ходити до школи, не слухатися будильника! Усім – солдатики, всім – ласощі! Чому діти йдуть за флейтою? “Тому що ВСІ йдуть”. І ця дитяча стадність, теж по-своєму щуряча, демонструє всю внутрішню фальш “дитячого” або “молодіжного бунту”. А музика – жорстока, торжествуюча і всесильна – йде собі далі, гублячи і рятуючи.
