Поезія Цветаєвої

Поезія Цветаевой – вся в розмаїтості поетичних пошуків, відкриттів нових можливостей російського вірша – від романтичний^-романтичних-романтичні-вишукано-романтичних стилизаций до прояву високого драматизму людського існування”:

А може, краще перемога,

Якої варто завершити, –

Пройти, щоб сліду – жодного,

Пройти, щоб тіні не залишити

На стінах…

Може, уже відразу

И викреслитися зі світильників?

Так: Лєрмонтовим по Кавказу

Прокрастися, не задівши одіяння

Гірських…

А може, так погратися:

Перстом

Себастиана Баха

Струни органа не зачіпати?

Розпастися, не залишивши пороху

На урну…

А якщо – обманом?

Щоб виписатися із широт?

Так: Часом, начебто океаном,

Прокрастися, не звалившись вод…

(“Прокрастися…”, пров. Ж. Храмовий)

У доемиграцийний період Цветаева створила збірники “Версти” (“Версти”, 1921), “Вірші до Блоку” (“Вірші до Блоку”, 1922), “Розлука”(“Розлука”, 1922), присвячену Дж. Казану поему “Пригода” (“Пригода”, 1919), а також написану на сюжети російських народних казок поему-казку “Цар-дівиця”(” Цар-Дівиця”,

1922).

В еміграційний і “радянський” періоди творчості Цветаевои загальна тональність її віршів ставала більше похмурою й песимістичної, разом з тим більше глибокої й философичнишою. У Берліні вийшли друком два збірники віршів Цветаевой “Психея” (“Психея”, 1923) і “Ремесло” (“Ремесло”, 1923). У лірику Цветаевой цього періоду розкрита психологія любові, туга за батьківщиною, звучить тема покликання поета, трапляються численні замальовки зі сценок еміграційного життя, роздуму над сенсом життя, переосмислення й інтерпретації “вічних” тим і образів (Гамлета й Офелии, Христа й Магдалини, Федри й Іполита).

Як ні в кого з інших російських поетів, у Цветаевой надзвичайно багато поетичних, літературно-критичних, епістолярних відкликань на творчість інших поетів (О. Пушкіна, О. Блок, Б. Пастернак, Р. Г. Рильке й ін.). У роки еміграції Цветаева створила й кілька поем “Поема гори” (“Поема гори”, 1924), “Поема кінця” (“Поема кінця”, 1924), “Поема Сходів” (“Поема Сходи”, 1926), “Поема повітря” (1930), ліричну сатиру “Щуролов” (“Крисолов”, 1926), у яких відобразилися її філософські погляди на сутність і призначення людського існування, а також еміграційні враження, пронизані трагічною гіркотою того непорозуміння, що неї оточувало. “Поема гори” і “Поема кінця ” – це своєрідна лірика-трагедій-на поетична дилогія, що Пастернак назвав “найкращої у світі поемою про любов”. В основі сюжетів поем – коротка, але драматична історія реальних взаємин, пов’язаних із захопленням поетесою емігрантом з Росії К. Радзевичем.

Поеми цікаві не тільки тим, що історія любові передана в них з винятковою силою драматичного психологізму, не тільки чудовими празькими пейзажами, а й цікавим об’єднанням у них любовного роману із саркастичним викриттям міщанської ситої повсякденності, буржуазного порядку, спотворених відносин

Сюжетну основу поеми “Щуролов” становить західноєвропейська середньовічна легенда про те, як в 1284 р. німецьке місто Гаммельн випробувало навали пацюків. Урятував міщан мандрівний музикант: звуки його флейти зачарували гризунів, повеліли їх за мелодією до ріки Везвер, у якій вони знайшли свій кінець. Бургомістр і міські товстосуми, які обіцяли рятувальникові грошова винагорода, обдурили його. Тоді розгніваний музикант, граючи на флейті, зачарував і повів за собою всіх дітей міста Гаммельна. Юних міщан, які зійшли на гору Контенберг, поглинула безодня. Фантазія поетеси внесла важливі зміни у фабулу цієї легенди: навала пацюків на місто Гаммельн – покарання за байдужість і егоїзм “ситих”, за їхню деградацію, бездуховність; обіцяна музикантові нагорода – не знехтуваний метал, не гроші, а одруження із красунею Гретою, донею бургомістра; виманити з міста дітей допомогли музикантові не стільки звуки чарівної флейти, скільки бажання юних міщан за всяку ціну вибавитися від страждань, заподіюваних їм догматичною бездуховною системою утворення, і надія знайти внутрішню волю й волю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Поезія Цветаєвої

Categories: Шкільні твори

Links