Що стосується біографічних відомостей Єсеніна, вони в його віршах
Сергій Олександрович Єсенін – самобутній і дуже національний поет. Він міг народитися тільки в Росії, серед її великих полів, синіх рік, прекрасних беріз, так улюблених їм
Виткався на озері червоне світло зорі.
На борі із дзенькотами плачуть глухари.
Плаче десь іволга, схоронясъ вдупло.
Тільки мені не плачеться – на душі світле
По визнанню Єсеніна, писати вірші він почав рано, але свідому творчість “відносив до 16-17 років”. У цьому періоді його вірші світлі й безтурботні, вони відбивають спокій душі й захоплене сприйняття
От вуж вечір.
Роса блищить на кропиві
Я коштую в дороги.
Притулившись киве.
Добре й тепло
Як узимку в грубки.
И берези коштують,
Як більші свічки
Безтурботне дитинство плавно перейшло в юність, ще не затьмарену турботами й стражданнями. Смуток і сум, природні для людини, поет переживає легко. Вони лише на час затуманять погляд, відволічуть від навколишньої краси, а потім душа знову повна враженнями величезного миру. Поет ще дуже молодий і наївний, того так захоплено сприймає часом звичайні речі.
Сипле черемшина снігом,
Зелень у кольорі й росі.
У
Ходять граки вполосе.
Никнуть шовкові трави,
Пахне смолистою сосною
Ой, ви луги й діброви,
Я одурманений навесні.
Надзвичайна ніжність і ліричність в описі природи трохи приглушається згодом, але залишається як манера й стиль Єсеніна на все його життя.
У тім краї, де жовта кропива
И сухий тин,
Притулилися до верб, сиротливо
Хати сіл
Там у полях, за синьою гущавиною балки,
У зелені озер
Пролягла піщана дорога
До сибірських гір
Знайомство з містом, проблемами “дорослого Життя” змусили по-новому глянути на навколишнє. Поет уже більше критичний, йому не подобається злиденність навколишнього життя. Він бачить необхідність змін, але душею не приемлет їх.
Я останній поет села.
Скромний у піснях дощатий міст.
За прощальною коштую обіднею
ЩоКадять листвою беріз
Основним мотивом Творчості Єсеніна залишається незвичайний простір рідних полів, непомітна краса рідної землі, убогої й бідної, але улюбленої. Її поет не проміняє ні на які скарби миру. Ця відданість батьківщині трохи наївна, але Єсенін зберігає й плекає її у своєму серці, як дороге й зворушливе почуття
Спить ковила. Рівнина дорога,
И свинцевої свіжості полинь.
Ніяка батьківщина інша
Не увіллє мені в груди мою теплінь
И тепер, коли от новим світлом
И моєї торкнулося життя долі,
Однаково залишився я поетом
Золотий бревенчатой хати
Якось дуже швидко пролетіла молодість поета. У тридцять років він відчуває себе “старим”, що багато видали й пожили. Здається, автор утомився від бурхливого життя, хоча сам затверджує, що любить і цінує щомиті відбувається;
Життя – обман із чарівної тоскою.
Тому так і сильна вона,
Що своею грубою рукою
Фатальні пише письмена.
Я завжди, коли ока закрию, Говорю:
“Лише серце потривож,
Життя – обман, але й вона порию
Прикрашає радостями неправда”.
В 1925 році всі частіше звучать у поезії Єсеніна мотиви швидкої й неминучої смерті. Часом поет сумує, частіше ж намагається іронізувати або навіть із сарказмом говорити про себе й той недовгий шлях, яким довелося пройти
Але, похоронного смутку внемля,
Я для себе склав би так:
Любив він батьківщину й землю,
Як любить п’яниця шинок
Для нас же поезія Єсеніна, осяяна немеркнучим світлом любові до всього живого, являє приклад щирої й беззавітної любові Кроссии.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)