Щасливий козуб
Ранком Алеша й бабуся Устинья пішли в ліс по ягоди й взяли із собою той самий козуб
У лісі добре! Повітря смолистий, чистий, як вода в ключі. Пити його й не напитися досита. Метелика літають на галявинах і бджоли гудуть – обережні, увічливі. Жалити вони не збираються: справою зайняті, перший хабарів беруть і добрих людей здалеку почувають… А шишок скільки під ногами! Вистачить на всі самовари у світі так ще й залишиться. Беріть, чаювальники, не соромтеся, пийте чай собі на втіху!.. Ягід тільки немає.
– Кулею покоти,- скаржиться бабуся
– Може, не поспіли ще? – запитує Алеша.- чи Не рано ми вийшли?
– Не рано,- відповідає бабуся.- Були ягоди, так сплили. Їх поспеловские баби подчистую вибрали
– Чого вони так?
– Азартні
Ішли бабуся й онученя по стежці, прошнурованої сосновими коріннями. Стежка під гору повела-побігла. Поскользнулся Алеша на гладкому корінці, упав
Не боляче впав, а все-таки! Козуб вирвався з рук, покотилося, як колесо, застрибало на коріннях, згорнуло убік, задеренчало те отут, те там і затихло. Де воно затихну-те?
Начебто б праворуч. Отут схил
Хвіст сірий, купка золота, голосок теж золотий:
“Цвинь! Цвинь!”
Скок-поскок, і знову:
“Цвинь! Цвинь!”
“Грай, поки не набридне. Радуйся”,- подумав Алеша й став збирати ягоди в кашкет, а більше – врот.
Оглянувся провідати козуб і вимір. Сидить на козубі жаба й на Алешу дивиться. Так яка! Темно-зелена, прозора; лапки нагострені; кожний пальчик видать.
А ока волошкові. Піднімає на лапках, щоб краще розглянути хлопчика, повітря в себе набирає й от-от скаже щось важливе
– Царівна-жаба! – вирвалося в Алеши.
– Так ні,- сказала бабуся.- Не царівна: некоронована вона
– Некоронована,- погодився Алеша.- Була б корона на голові…
– Була б корона,- підхопила бабуся,- ми б у неї чого-небудь випросили
– Я б ” Казки ” Пушкіна попросив! – зрадів хлопчик.- З гарними картинками. Так пиріг з калиною. А ти?
– Я б молодості,- сказала бабуся Устинья.- Більше нічого
Жаба посиділа на козубі й поскакала в траву, де нижче галявини точиться струмок і вода в ньому в цей час пахне суницею й гірчить смолою й хвоєю. Бабуся й онученя засвітла принесли з лісу козуб ягід. Мало сказати “повне”. З верхи, під саму ручку здіймає червона ягідна гірка, сама – як більша ягода! От яке воно – старий козуб: у будь-який час чим-небудь так догодить хазяям. Воно вже стерло, розкуйовдилося подекуди. Інші прутики замінити довелося, подплести нові, молоді… А викидати не можна! Що ви: де ще таке знайдеш? Ніде. Щасливий козуб!
(2 votes, average: 4.50 out of 5)