Шевченко як правозахисник (Несподіваний погляд на діяльність і творчість поета)
Якось мені довелося прочитати одну статтю в газеті, у якій Мова йшла про те, що протягом декількох сторіч (особливо після ліквідації козацтва) образ, чи вірніше культ матері, був піднятий на таку висоту й став таким всеосяжним, що жіноче виховання взяло гору в сім’ї (стало фемінізованим) у такій мері, що це відбилося й на вихованні хлопчиків. Вони, мов, виростали безхребетними й безвладними, не здатними ні себе захистити, ні свою землю. І нібито тому ми не мали останнім часом якихось яскравих особистостей, які могли б повести за собою весь народ
Саме із цієї причини я хочу висловити свою думку. Шевченко, насамперед, убачає в жінці духовну материнську красу. Так, це певний еталон, ідеал:
Ворога не буде супостата, А буде син, і буде мати, И будуть люди на землі
Але хто буде заперечувати, що виховання має багато складових частин, що потрібна не тільки сугубо чоловіча впевненість і приклад в умінні вирішувати складні питання, і брати відповідальність
Тому я не можу погодитися з газетною публікацією й уважаю, що саме створення образа жінки-матері у Творчості Шевченко є тим оберегом, що і надалі буде сприяти гармонійному вихованню підростаючого покоління.
У радянські часи Шевченко представляли небагато не атеїстом, що відобразив це у своїх добутках, і, в основному, цитували його рядка про те, що він “проклинає Бога”, коли він у розпачі звертався: “Або Бог не бачить через хмару Наші сльози, горе?” Так, ці рядки з віршів Шевченко, але ми не можемо затверджувати, що Шевченко відкидав Бога або зневажливо ставився до віри, до християнських заповідей. Факти з його життя й багато інших добутків свідчать про те, що великий поет все життя був глибоко віруючою людиною й слово Бог для нього мав велике значення:
Боже! Боже! Велика сила! (“Єретик”) Бог для Кобзаря був ідеалом не тільки у вірі, втерпении. Він був ідеалом добра й справедливості, духовної величі й любові: Начебто праведних дітей, Господь, люблячи тих людей, Послав на землю импророка. (“Пророк”)
І ще одне зауваження. Не потрібно ототожнювати віру в Бога й наявність церковної “братій”, що продасть і віру, і душу за шматок пирога з панського стола. Для таких віра – це лише знаряддя обманювати людей і збагачувати свої статки, збільшувати свої багатства. Але там уже немає віри, немає щирої молитви, немає покаяння.
Шевченко ніколи не був атеїстом, тому не треба йому приписувати те, чого не було в дійсності. Поети – як діти: душу – відкрита, почуття – до людей щирі й небагато дивно наївні. Вони так беззахисно йдуть до людей, так щиро проговорюють рядками своїх поэзий, які хочеться їх і їхнє слово захистити від буденності й бруду.
Ми говоримо: “Ліричний герой поезії…” А я не можу відокремити ліричного героя від особистості поета, тому що це його думки і його переживання, які в який-небудь момент стають моїми, тому що торкаються душі й серце, спонукують шукати відповіді на хвилюючі й болючі питання. З рядків щоденника Шевченко, що називається “Журнал”, я довідався, що таке солдатська муштра, що таке приниження людського достоїнства, що таке знущання над самою суттю людини. Десь я читав і чув, що характер людини найкраще пізнається в складних моментах життя. Доля не один раз посилала поетові таке випробування через приниження, через створення таких ситуацій, щоб стояв вибір: бути підлабузником і мати спокійне життя – не плазувати перед молодим, але вбогим душею офіцером, і щодня страждати від муштри, стусанів, непристойного лайки.
Постійне знущання й приниження, мені здається, могло зламати кого-небудь, але не Шевченко. У чому ж сила цього чоловіка? Що йому допомагало залишатися таким непримиренним?
Читаємо рядка: “Солдати – самий бідний, самий жалюгідний стан у нашій православній батьківщині. У нього віднято всі, чим життя червоне: сімейство, сім’я, воля, – одним словом, всі”. Ще один запис: “Невже й це ще не востаннє мене ведуть на площу, як безсловесна тварина, напоказ? Ганьба й приниження! Важко, важко, неможливо заглушити в себе людське достоїнство, стояти на витяжку, слухати команди й рухатися як бездушна машина. І це єдиний упізнаний спосіб убивати разом тисячу собі подібних. Геніальний винахід! Делающее честь і християнству, і освіті”.
Можна лише представити й пройтися по цьому періоді життя Шевченко й ще раз переконатися в нескореності поета, що написав: “Караюся, мучуся, але не каюся…” І це каяття не перед Всевишнім, а не каявся поет перед поневолювачами народу, які в золоті й сріблі ходили, “мордаті, пузаті”. Шевченко виконав свою місію: показав, як потрібно любити свій народ і як цінувати волю.
Ми знаємо прізвища багатьох українських правозахисників, але ніколи серед них ви не зустрінете прізвища Тараса Шевченко. Хоча саме його я вважаю найбільшим правозахисником України. Так, він не писав ні наукових праць по юриспруденції, не робив наукових відкриттів. І до створення Організації Об’єднаних Націй було ще ціле сторіччя, і вже тоді він підняв у своїх добутках такі важливі проблеми, які потім лягли в основу правових міжнародних документів.
Це такі проблеми як практика, схожа на рабство (кріпосництво), тому що саме жорстока експлуатація людини людиною вела до виродження самої людської суті суспільства. А дискримінація корінних народів (право на самовизначення)? Скільки довелося витерпіти українському народу, щоб довести, що Українська мова – не “прислівник”, а повноцінний, здатний до розвитку й культурних традицій, європейська мова? До таких же проблем належить дискримінація культури корінного народу (право на розвиток). Згадаємо часи, коли Валуевский циркуляр забороняв і навчання, і видавнича справа, і навіть театральні постановки українською мовою. А експлуатація дитячої роботи, вільний доступ до культурного надбання народу? І цей перелік можна продовжувати. Саме ці проблеми порушив Шевченко у своїх добутках – поетичних і прозаїчних. Сподіваюся, що колись дослідники ще скажуть своє слово про Шевченко-Правозахиснику.
Людина є найбільшою цінністю як для людей, хто вірить у Бога, так і для тих, хто не сповідає ніякої релігії. Тому що саме людина, живучи в суспільстві, намагається придумати такі інститути, які б допомагали жити й розвиватися, народжувати дітей, піклуватися про їх і бути спокійним за їхнє Майбутнє. І тільки природою закладено, що люди розрізняються між собою по характері, зовнішньому вигляду, кольору шкіри, мові, походженню, і ще можна назвати безліч ознак людської відмінності. Все це дуже добре розумів Тарас Григорович, розумів і таку річ, до якої ціле сторіччя йшло людство, як рівність людей перед Богом. А звідси – людина повинен бути рівним і перед законом, які теж придумали люди, щоб жити нормальним життям незалежно від того, які є від народження природні таланти.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)