Коли слово стає зброєю… (за творчістю Т. Шевченко)

Про Шевченко писати важко. З багатьох причин…Тарас Шевченко це більше, ніж письменник. Це людина давно стала символом, знаком, легендою. Його творчість – не просто поетичні вірші, а філософія, мудрість, заклик. Мені приємно усвідомлювати, що в мене є власний Шевченко, такий, якої я його бачу. Тарас Григорович – для мене не “Кобзар”, всі набагато складніше.

Але тим і складніше писати про Шевченко: чи правильно я розумію, чи правильно сприймаю й інтерпретую його творчість, чи маю право писати про своєму Шевченко? Ну не писати ж банальні

фрази! Говорити про генія штампами – це вже занадто. Але й говорити про генія суб’єктивне, приватне й не підтверджене – теж якось… Тому писати про Шевченко – складно. Писати про Твори Шевченко легше, ніж писати про самого автора. Але не напишеш адже окремо про добутки, не згадуючи все інше? Як напишеш про добутки, не згадуючи про Шевченко. Адже ці добутки – весь він. Тому писати про твори Шевченко – теж складно. Писати про Шевченко складно ще й тому, що неможливо писати про цьому, і писати про Україну, про історію, про сучасність, про Майбутнє. Про майбутнє писати складно завжди.

Я маю власне бачення

й власне розуміння Тараса Шевченко, тим більше, що він для мене не тільки “символ”, не тільки Кобзар. Він для мене – живий. Але я не можу впевнено сказати про слова Шевченко: я не розбираюся досить, ні в поезії, ні в зброї. Чому в зброї? Тому що слова Шевченко ставали зброєю. Тому що зброєю Шевченко було слово

Писати про біографії Шевченко – не просто важко, а майже неможливо. Знаючи біографію Шевченко, ми насправді не знаємо нічого. Не маємо й краплі подібного досвіду, на щастя. А все-таки – писати про біографії Шевченко важко. Хтось із філософів сказав, що жити треба так, щоб про тебе пам’ятали. Не коштує ще раз говорити, що арешт Шевченко був трагічним для нього подією – у цьому не може бути сумнівів. Але арешт Шевченко для нас, сучасних людей крім усього іншого позначає одну дуже важливу річ. Нехай це звучить цинічно, але – це визнання. Гостроту й правду Шевченківського слова визнали його вороги. Якби не так – не було б переслідувань, арешту, посилання. Коли слово дійсно стає зброєю, це зауважують усе – і вороги так само. Вірніше, вороги тим більше. Писати про Шевченко важко ще й тому, що про нього можна написати тисячі сторінок – і буде недостатньо. А можна написати слово “геній” – і не говорити більше нічого, кожне наступне слово буде зайвим

Писати про Шевченко важко, тому що Шевченко – найбільш український поет, (нехай вибачать мені утворення найвищого ступеня порівняння від відносного). Він український поет не тому, що народився або жив в Україні. У поезії ” Думи мої, думи мої…” це висловлено й читається між рядків:

Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! Виростив вас, доглядав вас, – Де ж мені вас діти? В Україну йдіть, діти! У нашу Україну

Шевченко, як відомо, займався живописом. Він, ясна річ, мав особисті драми. З талантом такого масштабу він міг прославити Україну не тільки самими картинами, але й любовною або пейзажною лірикою. І ми б пишалися, що в нашій історії є такий геній. Але, на щастя, зложилося небагато інакше. Коли особистість такого масштабу живе у своїй країні, цілком природно, що протягом цілих століть, я думаю, і тисячоріч, країна буде жити цією особистістю


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Коли слово стає зброєю… (за творчістю Т. Шевченко)

Categories: Нові твори

Links