Шарік і Шаріковщина в повісті М. О. Булгакова “Собаче серце”
Творчий шлях Булгакова повний драматизму. У літературу він вступив, маючи багатий життєвий досвід. Після університету, який він закінчив по медичній частині, Булгаков працював земським лікарем у Нікольській лікарні Сичевського повіту. В 1918- 1919 роках він виявився в Києві й був свідком петлюрівської “Одиссеї”. Ці враження відбилися в багатьох його романах, аж до роману ” Біла гвардія ” і п’єси “Дні Турбіних”. Булгаков не відразу прийняв революцію. Після війни Булгаков почав працювати в театрі й газетах. Приїхавши в Москву восени
В основу сюжетних подій у добутку було покладено реальне протиріччя. Професор Преображенський, фізіолог зі світовим ім’ям, відкрив таємницю гіпофіза – придатка мозку. Операція, що учений проробив над псом, пересадивши в його мозок людський гіпофіз, дала несподівані результати. Шарік не тільки придбав людський вигляд, але йому передалися в генах
Місце дії “Собачого серця” Булгаков переносить у Москву, на Пречистенку. Реальна, навіть натуралістична Москва, передана через сприйняття Шаріка – бездомного пса-дворняги, “знаючого” життя зсередини, у її непривабливому виді. Москва часів непу: із шикарними ресторанами, “їдальні нормального харчування службовців Центральної Ради Народного Господарства”, де варять щі “зі смердючої солонини”. Москва, де живуть “пролетарі”, “товариші” і “добродії”. Революція лише спотворила вигляд древньої столиці: вивернула навиворіт її особняки, її дохідні будинки (як, наприклад, Калабухівський будинок, де живе герой повісті).
Один з головних героїв повісті, професор Преображенський, всесвітньо відомий учений і лікар, належить до таким “ущільненим” і витісняють поступово з життя. Його поки не торкають – популярність захищає. Але до нього вже навідувалися представники домоуправління, піклуючись про долю пролетаріату: чи не занадто більша розкіш оперувати в операційній, їсти в їдальні, спати в спальні; цілком достатньо з’єднати оглядову й кабінет, їдальню й спальню.
З 1903 року Преображенський живе в Калабухівському будинку. От його спостереження:
“…до квітня 1917 року не було ні одного випадку, щоб з нашого парадного внизу при загальних незамкнених дверях пропала б хоч одна пара калош. Помітьте, тут Дванадцять квартир, у мене прийом. У квітні 17-го одного чудового дня пропали всі калоші, у тому числі дві пари моїх, три ціпки, пальто й самовар у швейцара. І з тих пір калошна стійка припинила своє існування. Чому, коли почалася вся ця Історія, всі стали ходить у брудних калошах і валянках по мармуровим сходам? Чому забрали килим з парадних сходів? На якого чорта забрали квіти із площадок? Чому електрика, що гаснула протягом 20 років два рази, у теперішній час акуратно гасне раз на місяць?” – “Розруха”, – відповідає співрозмовник і помічник доктор Борменталь. “_ Ні, – зовсім упевнено заперечив Пилип Пилипович, – немає. Що таке ця ваша розруха? Баба із ключкою? Так її зовсім не існує. Розруха не в клозетах, а в головах”.
Розруха, зруйнувати… Ідея руйнування старого світу, звичайно, народилася в головах, і головах мислячих, освічених, причому задовго до появи голови домкому Швондера і його команди. Поряд із цією проблемою перебудови суспільства, проблемою того, що принесла революція в життя людини, з’являється проблема формування нової радянської людини.
“Дика” людина Шарік випробовує вплив слова. Він стає об’єктом словесних атак Швондера, що захищає інтереси Шарікова “як трудівника”.
Шарикова ані трошки не бентежить те, що він живе й годується за рахунок Преображенського. Саме вийшов з народу Шарік “приміряється” до квартири професора. Принцип Шарікова простий: навіщо працювати, якщо можна відняти; якщо в одного багато, а в іншого нічого, потрібно взяти все та й поділити. От вона, Швондерова обробка шаріковської первісної свідомості!
Аналогічна робота була проведена над мільйонами людей. Як відомо, ленінське гасло “Грабуй награбоване!” був одним із самих популярних у роки революції. Висока ідея рівності миттєво виродилася в примітивну зрівнялівку. Експеримент більшовиків, задуманий, щоб створити “нову”, поліпшену людину, – не їхня справа, ця справа природи. На думку Булгакова, нова радянська людина – це симбіоз бродячого собаки й алкоголіка. Ми бачимо, як цей новий тип поступово перетворюється в хазяїна життя, “рекомендуючи для читання діалектикові Маркса й Енгельса”.
Фантастична операція професора Преображенський виявилася настільки ж невдалою, як і великий комуністичний експеримент із історією. “Наука ще не знає способів обертати звірів у людей. От я спробував, так тільки невдало, як бачите. Поговорив і почав звертатися в первісний стан”, – зізнається Преображенський. Булгаков у повісті “Собаче серце” з величезною вражаючою силою, у своїй улюбленій манері гротеску й гумору порушив питання про владу темних інстинктів у житті людини. Віри в те, що ці інстинкти можна змінити, у Булгакова як письменника немає. Шаріковщина – це моральне явище, і з ним кожний повинен боротися усередині себе.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)