Розходження життєвих позицій у п’єсі М. Горького “На дні&
У дев’яності роки минулого століття в Росії вибухнула жорстока економічна криза. Закривалися фабрики й заводи, тисячі робітників і селян виявлялися без даху й засобів до існування. Під впливом найтяжчого економічного гніта з’являється величезна кількість босяків, які опускаються на “дно” життя
Користуючись безвихідним положенням зубожілих людей, заповзятливі власники темних нетрів витягали користь зі своїх смердючих підвалів, перетворивши їх у нічліжки. Тут знаходили притулок безробітного, злиденні, бурлаки, злодії й інші
Написана в 1902 році п’єса “На дні” зображувала життя цих людей. М. Горький писав про свою п’єсу: “Вона з’явилася підсумком моїх двадцятилітніх спостережень над миром “колишніх людей”, до числа яких я відношу не тільки мандрівників, мешканців нічліжок,… але й деяку частину інтелігентів, розчарованих, ображеними й принижених невдачами в житті”.
Дія п’єси “На дні” відбувається в похмурому, напівтемному підвалі, схожому на печеру, з низькою стелею, що давить на людей своєю кам’яною вагою, де темно, немає простору й важко дихати. Убога обстановка
Тут зібралися злодії, шулери, злиденні, каліки – усі, хто викинутий з життя. Різні по своїх звичках, життєвому поводженню, минулій долі, але однаково змучені й нікому не потрібні: колишній аристократ Барон, спившийся Актор, що був інтелігент Сатин, слюсар-ремісник Кліщ, повія Настя, злодій Васько Попіл. У них немає нічого, усе віднято або загублено, стерте й затоптано в бруд. Вони викинуті на дно життя, але в них не розтоптана до кінця їхня людська Природа. Васько Попіл, сильна й широка натура, жагуче мріє про інше життя. Настя, наївн, зворушлива й безпомічна, прагне сховатися від навколишнього її бруду в мрію про чисту й віддану любов. Актор – безвладний алкоголік, що втратив всі, навіть своє ім’я, але в той же час – м’який, лірично настроєний романтик і поет у душі. Доля зробила Кліща озлобленим і жорстоким, але все-таки він завзято, болісно, чесною працею намагається піднятися з “дна”. Татарина Асана відрізняє чесність. Наташу – щиросердечна чистота й ніжність. І тільки Бубнов і Барон персоніфікують межу падіння людської особистості
Персонажі п’єси – жертви бездушного громадського порядку. Долі всіх цих людей і саме існування “дна” служать грізним обвинуваченням буржуазному миру
Отже, драматургом порушені актуальні проблеми сучасності. Але який вихід з положення, що створилося, у чому порятунок людей “дна”? По визнанню самого Горького, основне питання п’єси – що краще: істина або жаль? Що потрібніше? Чи треба доводити жаль до того, . щоб користуватися неправдою?
В образі Луки письменник прагне показати неспроможність утішників. Мандрівник Лука, що з’являється в нічліжці, щиро співчуває жрртвам життя, безкорисливо прагне полегшити їхнього страждання, допомогти. їм. Лука – сівач ілюзій, що утішають казок, за які жадібно хапалися зневірені, слабкі люди. “Неправда в порятунок” – от принцип, якому треба Лука. Ваську Попелу він вселяє думку про поїздку в Сибір, де той зможе почати нове, чесне життя; Акторові обіцяє назвати місто, де виліковують від алкоголізму в лікарні; умираючу Ганну заспокоює надією, що за свої нестерпні борошна на землі вона після смерті знайде спокій і вічне блаженство на небі. Йому вірять, тому що хочуть повірити в існування іншої правди, бажають вирватися з нічліжки й пробитися до іншого життя, хоча шляхи до неї неясні
Прагнучи захистити людину, Лука, разом з тим, не вірить у нього, уважає всіх людей слабкими, не здатними до активної боротьби за свої права й нужденними в співчутті й розраді
Рішення питання, що ж треба почати, щоб змінити життя й знищити “дно”, дає у своїх мовленнях Сатин, антагоніст Луки
Автор п’єси не ідеалізує Сатину: як і інші босяки, він не здатний ні до праці, ні до рішучої дії, вона заражений анархічними настроями. У ньому чимало пороків, щеплених нічліжкою: він п’яниця й шулер, часом твердий і цинічний, але від інших босяків його відрізняє розум, відносна освіченість і широта натури
Саме йому довіряє автор монолог, у якому декларується право людини на особисту волю й достоїнство: “Усе – у людині, усе для людини! Існує тільки людина, все-таки інше – справа його рук і його мозку! Чоло-Століття! Це – чудово! Це звучить… гордо!” Сатин вірить у людину, у його здатність витримати правду, який би гіркої вона не була. Неправда – доля слабких. А Лука веде нічліжників у мир ілюзій, що позбавляє їхніх останніх сил для боротьби зі злом і несправедливістю. Глибокий розрив між мрією й реальністю приводить до того, що Актор, що довідався, що старий збрехав і ніякої лікарні ні, а виходить, немає й надії на Майбутнє, покінчило життя самогубством. Замість щасливого життя в Сибіру, Попіл за вбивство Костилева попадає на каторгу. Виходить, втішлива неправда Луки тільки погіршує положення знедолених
На відміну від Луки, Сатин вимогливий до людини й уважає, що людина все може, раз все залежить від його справ і ідей. Він не має потреби в розраді неправдою, породженою жалістю. Жалувати людини – принижувати його невір’ям у здатність досягти свого щастя, шукати підтримку у всіх видах обману й неправди, які замінять відсутню волю кжизни.
Вся п’єса перейнята вірою в теперішню людину, Людину з великої букви. Якщо людина в сутності своєї прекрасний, і тільки несправедливі соціальні умови зводять його до жалюгідного стану, те, отже, потрібно зробити все для того, щоб змінити їх і створити такий мир, у якому людина стане воістину вільним і доконаним. І перетворити життя можуть тільки ті люди, які не бояться правди й не шукають порятунку в неправді
(1 votes, average: 5.00 out of 5)