“Три правди” у п’єсі А. М. Горького “На дні”

У п’єсі Горький протиставляє гуманізм помилковий, що проповідує загальна смиренність, покірність долі, і справжній гуманізм, суть якого – у боротьбі проти всього, що гнітить людини, позбавляючи його достоїнства й віри у свої сили, проти рабського життя людства. Це дві основні правди, про які сперечаються в п’єсі Лука й Сатин, – персонажі, що відразу ж виділяються із загальної юрби жителів нічліжки своїм філософським підходом до життя, умінням мудро говорити й здатністю впливати на людей

Однак на початку п’єси дається ще одна,

третя, “правда” – правда Бубнова. Бубнів надто категоричний, для нього існує тільки чорне й біле, при цьому чорного набагато більше. Він живе й діє за принципом “вали правду, як вона є”. Кожного, хто перебуває в нічліжці, Бубнов намагається вивести на чисту воду, видаючи свою правду: “А я от… Не вмію брехати! Навіщо?” І Акторові, і Медведєву, і Попелу, і Насті цей персонаж говорить гірку й хвору правду, але наслідку цієї правди непередбачені! Він байдужий до власної долі, тим більше до почуттів інших, його погляд на життя надто скептичного, повний песимізму, а саме життя йому здається повною нісенітницею:

“Всі люди, як друзки, по ріці пливуть. Всі так! Народяться, поживуть, умирають. І я помру, і ти… Чого жалувати!” Правда Бубнова вбиває в людині всяке прагнення бути людиною: “Усі вмруть однаково”, так навіщо ж дарма лізти зі шкіри геть, краще вже відразу подумати осмерти.

А от праведник Лука щиро бажає полегшити страждання людей, допомогти їм, підтримати їх, вселити православну смиренність у їхні душі. Лука знає, кому й що обіцяти, його мовлення милостиво впливають на слух озлоблених жителів притулку й занурюють їх у приємне забуття, роблячи їх ще більш пасивними й відірваними від реального життя. Але Лука обходить стороною Бубнова, Сатину, Кліща, мабуть, розуміючи, що його жалість здатна задовольнити тільки слабких і усомнившихся в можливому щасті людей

Але проповідь Луки приносить тільки шкода. Мешканці нічліжки вже доведені до розпачу й живуть одними ілюзіями, а Лука створює їх ще більше. Він не називає шляхи, здатного підняти із дна, він не вірить у можливості цих нещасних і тому прибігає до піднесеного, але безглуздому обману. Ласкаві слова Луки тільки заколисують, заворожують, але вони не спонукають до боротьби, не дають сил і бажання активно діяти для зміни власного жалюгідного положення. Заклик Луки сподіватися на краще штовхає нічліжників на бездіяльність і смиренність, а сам він непомітно йде, залишивши нещасних у повній розгубленості, з гірким почуттям безвихідності

Сатин постарався зрозуміти Луку й тверезо оцінив його роль: “Не шарлатан Лука”, як подумали інші, “а жалісливий”, “м’якушка для беззубих”. Він доходить висновку, що мовлення Луки, пронизані християнською мораллю, не приносять ніякої користі, а тільки присипляють душу, обманюють неї. І Сатин різко критикує неправда: “Неправда – релігія рабів і хазяїв, правда – бог вільної людини”.

И, якщо Лука затверджує, що людина повинен упокоритися, терпіти й чекати чуда. Сатин проголошує думка про те, що людина повинен бути насамперед вільн і гордим, повинен діяти, боротися за щасливе життя, не падаючи духом і не покладаючи рук. Правда Сатину найбільш близька думкам самого автора: вустами Сатину Горький виражає власну віру в необмежені можливості кожної окремої людини, у його право жити щасливо й гідно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Три правди” у п’єсі А. М. Горького “На дні”

Categories: Нові твори

Links