Розвиток поглядів на казці в XVІІІ і на початку ХІХ століття
Історія вивчення казки викладалася у російській науці неодноразово. У працях А. М. Пипіна, М. М. Сперанського, З.
У. Савченка, Ю. М. Соколова та інших історія вивчення казки викладається за напрямами та його представникам.
Це дає можливість, не повторюючи вже сказаного, сконцентрувати виклад нашої науки навколо окремих центральних проблем. Кожна епоха, кожне протягом десятиліть і окремі вчені висували нові проблеми, які підхоплювалися у розвитку науки. Переказ нашої науки з проблем зрештою відповідає викладу за напрямами.
Вивчення
Азадовского. Наше завдання – створити зовнішню історію вивчення казки, охопити переважно науково-технічну*, науково-методичну бік справи.
Як вказувалося у вступі, одне з центральних завдань вивчення казки – визначення її жанрових ознак. Коли казка стала об’єктом суспільного
Такі романи були за “казки”. Факт очевидний хоча би за передмові до “Російським казкам” Левшина, який стверджує, що “розміщені у Паризької Загальної бібліотеці романів повісті про лицарів – нічим іншим, як казки богатирські, і французька Bіblіothequebleue (Синя бібліотека – ред.
) містить такі ж казки, які ми розповідаються у простій дії народі”. Таке непорозуміння можна було лише оскільки власне народна казка не була відома. Але це висловлювання нам цікаво, бо вона показує, що у у вісімнадцятому сторіччі порушували питання тому, що таке казка, хоча відповідь ще давався цілком неправильний, відповідний смакам епохи. Ми, що спочатку казка розуміється й через якийсь інший, споріднений їй жанр. У разі казка визначається через жанр, який ми сьогодні назвали б рицарським авантюрним романом.
Проте, вдивляючись у визначення Левшина, ми бачимо у ньому вираз “богатирські казки”. Під “богатирськими казками” розуміється билина. Найстрашніше слово “билина” не було є таке, воно, як відомо, пущено у хід І.
П. Сахаровим у його “Сказаннях російського народу” але самі билини вже були відомі. Отже, бачимо, що “лицарський роман”, “билина” і “казка” об’єднують у одну спільну поняття. Попри наївність і неправильність такого об’єднання, ми ж можемо його певної міри зрозуміти, оскільки романи типу помещаемых в “Синій бібліотеці” зрештою сягають фольклорним основам, а між билиною і казкою також є певна кревність. Але розумілася тож інакше; її ототожнювали часто з літературною повістю.
Анонімне автор статті “Погляд на повісті чи казки” (журнал “Патріот”, 1804) заявляє, що Карамзін дотримувався Мармонтелю в писанні казок. “”Бідна Ліза” – перша казка, їм описана, полонила публіку і принесла йому славу”. Посилання на Мармонтеля виник не випадково. Його “Contesmoraux” (“Повчальні розповіді” – ред.
) видавалися і ми (перший переклад Павла фон Роума, 1764), причому двоїсте тлумачення слова conte як “казка* як і “розповідь”, “повість’ переносилося і до нас. Цілком у тому напрямі йде стаття “Про казках і романах” (“Аврора”, 1806), де автор встановлює впливом геть розвиток роману “арабських і перських казок”.
Тут одного поняттю зведені казка і роман. Посилання на “арабські і перські казки” викликана появою в 1804 року галлановского перекладу “Казок 1001 ночі”. Хоча цим збіркою зачитувалася й уся Європа, але розумінню сутності казки це сприяло. Тут можна згадати, як і Пушкін визначав казку через інший жанр, саме через поему: “Ну й принадність ці казки!
Кожна є поема” (Пушкін, 1949, XІІІ, 121). Визначення казки через поему* були природними для Пушкіна, який створив ряд поем. Сам Пушкін перекладав народні казки віршами, і лише у такому вигляді отримали йому належне звучання. Казки Пушкіна за сюжетикою – казки, формою вони найближче підходять саме до поемам.
Хоча твердження Пушкіна та перестав бути спробою суворо наукового визначення, все-таки відбите у ньому розуміння природи казки притаманно його епохи й для нею самого. Поруч із визначенням через інший (з нашого погляду зору) жанр ми можемо спостерігати перші спроби визначення характерних ознак казки як такої. Так, А. Ф.
Мерзляков у своїй “Стислого риториці” повністю ще на левшинской точки зору: “Часи лицарські і надзвичайні царства фей суть звичайні магазини А ЛЯ цього роду творів”. Але він намагається вже встановити й особливо цих “казок”. Основним ознакою казки вважає “незбутні чудесности” і називає їх “вигаданими оповіданнями”. Це означає, що Мерзляков вважає однією з ознак казок незвичайність подій і те, що де вони видаються за дійсність.
Отже, Мерзляков був охарактеризований першим, які визначали собою сутність казки, і його визначенню не можна відмовити у певній частці істини, але він міг ще знати власне народної казки. Проте лубочні видання казок, і навіть видання типу “Дідусеві прогулянки” і “Ліки від задумі й безсоння” вже давали певний матеріал для отграничения казки з інших жанрів.
М. А.
Цертелев у статті “Погляд на старовинні російські казки і музика пісні” обрушується на видання типу чулковских, якими зачитувалося ціле покоління, тепер вони з’являються “нудними чарівними романами”. У цьому декларації можна побачити розпочатий поворот в смаках. Такі романи не ототожнюються казки.
Навпаки, Цертелев протиставляє їм народні казки, що їх розрізняє два роду: “…одні – богатирські повісті, інші – власне звані казки”. Під богатирськими повістями розуміється билина, а розумінні “власне про казок” Цертелев суперечливий.
З одного боку, він схильний приписувати велику давнина: казки, пісні, прислів’я представляють “дитинство словесності всіх народів”, З іншого боку, він говорить про “сочинителях” казок, видаючи цим, що не відрізняє народної казки від літературної повісті та й літературної казки. Штучна ж казка на той час була нравоучительна.
Ще Перро приєднував до своїх казкам моралізацію, ми, наприклад, Богданович складав повчальні казки. Ця повчальність приписується та традиційної народної казці. Але якщо Перро приєднував моралізацію, то Цертелев шукає у самій казці приховану у ній мораль. “Часто автор, не сміючи сказати істини чи бажаючи бути цікавим, приховує їх у вигадках, представляючи читачеві відгадувати”.
Казці приписується алегоричне сенс. Тож якщо в казці про Маландрахе і Силиколе (з “Дедушкиных прогулянок”) царевич без дозволу наставника користується крилами, ніж ввергає себе у біду, це нібито “алегорія, показує, як небезпечно молоді, віддаватися своїм бажанням”.
У цьому роді йде тлумачення та інших казкових мотивів. Казка треба розуміти як повчальна байка чи притча, у яких безсумнівно позначається вплив Мармонтеля.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)