Література кінця ХІХ – початку ХХ століття

Література кінця ХІХ – початку ХХ століття – один з найцікавіших етапів розвитку світової літератури. У свідомості людства ще живуть прекрасні образи класичної літератури ХІХ століття, а вже нове століття диктує свої критерії цінностей. Тому з’являються літературні і мистецькі напрями, течії, стилі, серед яких новий літературний напрям, що одержав назву символізм.

Поезія, згідно з теорією символістів, має підходити до дійсності через тонкі намітки і напівкольори. Краса та істина осягаються не свідомістю, а інтуїцією.

Символ

для символистів – це не загальновизнаний знак. Від реалістичного образу він відрізняється тим, що передає не об’єктивну сутність явища, а власне індивідуальне уявлення поета про світ, найчастіше не-визначене:

Тень несозданных созданий Колыхается во сне, Словно лопасти латаний На эмалевой стене.

(В. Брюсов. “Творчість”)

Хоча символізм був широко визнаний російською поезією, батьківщиною його вважається Франція. Там він склався як напрям ще у 70-80 роки XIX століття.

Більшість символістів були виразниками ідей декадансу, відбиваючи песимістичні настрої, створюючи символи смерті. Але до символів

звертались і поети, які займали прогресивні позиції, наприклад, бельгійський поет Еміль Верхарн, німецький драматург Гауптман, автор драми “Потонулий дзвін”, бельгійський драматург Метерлінк, автор драми “Синій птах”.

Західноєвропейська поезія мала великий вплив на російську літературу. Цей вплив полягав у становленні нової концепції людини. Концепцію визначили французькі поети Шарль Бодлер і Поль Верлен.

Шарль Бодлер у найвизначніших збірках своїх творів “Квіти зла” та “Малі поезії в прозі” визнавав несправедливість існуючого буржуазного світу, але симпатію до знедолених виражав песимістично.

Основоположником французького символізму по праву вважається Поль Верлен. Його твори зі збірок “Сатурнічні поезії”, “Добра пісня”, “Романси без слів”, “Мудрість” сповнені мотивів смутку, самотності, релігійної містики.

Ці ж мотиви перейняли у французьких російські символісти:

Полностью жизни принять мы не смеем, Тяжести счастья поднять не умеем, Звуков хотим,- но созвучий боимся, Праздным желаньем пределов томимся, Вечно их любим, вечно страдая,- И умираем, не достигая…

(З. Гіппіус. “Межа”)

Але більшість російських символістів не тільки підтримали сутність нової концепціїї, а й доопрацювали її, переосмислюючи історичні події, як власні, а розвиток історії, розвиток життя вважали досягненнями внутрішнього світу людини. Таким чином, якщо особистість за короткий час подолає суєтність життя, значить вона зуміє приєднатися до вічних законів, які існують не абстрактно, а конкретно:

В моей душе лежит сокровище, И ключ поручен только мне! Ты право, пьяное чудовище! Я знаю: истина в вине.

(О. Блок. “Незнайомка”)

Російські символісти намагалися пояснити сутність нового для російської літератури напрямку кількома критичними статтями, проте їх мистецтво було відірваним від життя. І навіть найвидатніші представники цього напрямку, залишаючись новаторами, не змогли злити воєдино життя і творчість, повертаючись до реалізму.

Свій твір французький поет Шарль Бодлер присвятив темі людської душі та її невід’ємній рисі – здатності мріяти і прагнути до чогось нового. На межі століть європейці знову відкривали для себе далекі екзотичні землі, і тому тема мандрів нерідко виникає у творчості поетів того часу. Але у Бод-лера ця тема звучить дещо інакше, як оповідь про внутрішню боротьбу людини з собою і її нестримне прагнення до таємничих берегів мрії.

Кожний в юності мріє про далекі мандри, і для когось ці мрії втілюються в життя.

У нашій уяві світ безмежний, в реальності – “безмежно малий”. Що змушує людей вирушати в путь? Одного – нещасливе кохання, іншого – “ненависть до вітчизни”. Для інших мета мандрів – знайдення далеких, невідомих земель, якогось Едему. Ці останні, напружено вдивлялися в далину, кожну скелю приймають за прекрасний смарагдовий берег, але знову і знову – обман. Бодлер уподібнює таких мрійників до старого пішохода, котрий у просвіті маленького віконця на горищі бачить рай.

Ті, хто залишають землю заради іншої, кращої землі, недостойні називатися істинними мандрівниками. Адже вони ніколи не знайдуть свого раю: він недовговічний, як зоря. Ельдорадо, міфічна країна щастя і насолоди, пролягала за межами земної реальності і відкрита для людини лише мить.

Але є й інші мандрівники. Вони не тікають від турбот і нічого не шукають. Вони пливуть без напрямку й мети, їхня мрія, як хмаринка: сьогодні вона тут, а завтра – там, вона змінює свої обриси від найменшого подуву вітру. Така мрія безплідна, і тому плавання таких мрійників нудне і безбарвне. Туга і тягар життя супроводжують його скрізь. Чому? Тому що у будь-якому краї мандрівники зустрічають лише самих себе, людський рід із його ницими пристрастями. А якщо на шляху мрійників-манд-рівників трапляється прекрасне – від цього їхня мрія стає дальшою від здійснення. Адже межі їй немає.

Вічні мрійники біжать крізь дні, милі і широти; вони шукають не земну красу чи багатство, а той край, “якому назви ще немає”. Але де їм віднайти той заповітний край. Лише Смерть може врятувати їх від безплідного бігу – Смерть, єдина незвідана земля.

Вірш Бодлера, звичайно ж, алегоричний. Поет говорить не стільки про морські мандри, скільки про загальнолюдське прагнення до щастя і спокою, заради яких він позбавляє себе і щастя, і спокою, летячи невідь-куди за тремтливою хмариною своєї мрії. Люди наділені здатністю мріяти, і в цьому їх сила і їхня кара. Поет бачить кінець людських страждань у смерті, які усі людські пристрасті. Але у вірші звучить і інша нота: “є душі, які і в чотирьох стінах поборюють ворога”. Може, для щастя людині потрібно передусім заглянути в себе, і в своїй душі, а не за дальніми горизонтами, віднайти Едем своєї мрії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Література кінця ХІХ – початку ХХ століття

Categories: Твори з української літератури

Links