Розкрийте образну систему роману “Євгеній Онєгін” (Онєгін, Тетяна, Ленський, Ольга, образ міста, образ автора, образ природи та ін.)

Розкрийте образну систему роману “Євгеній Онєгін” (Онєгін, Тетяна, Ленський, Ольга, образ міста, образ автора, образ природи та ін.).

В основі системи образів роману лежить протиставлення Місто – Село (позанаціональне – національне). Саме так розташовуються як головні, так і другорядні й епізодичні персонажі (сім’я Ларіним, їхні сусіди-поміщики; петербурзький і московський світло).

Протиставлені головні персонажі: Онєгін, представник “російського байронизма”, і Тетяна – втілення національного ідеалу російської

жінки. Це протиставлення уточнюється лінією Ленський – Ольга (романтик-мрійник – звичайна російська дівчина). При цьому виникає ще кілька паралелей: Онєгін – Ленський (два типи романтика), Ленський – Автор (поет-романтик і поет – реаліст), Онєгін – Автор (два типи представників російського культурного дворянства).

“Герой часу” представлено в образ з Євгенія Онєгіна. Прагнучи не лише показати, а й пояснити причини появи в російському житті такого незвичайного героя, Пушкін докладно розповідає про те, що відбувалося з Онєгіним до початку сюжетної дії (I розділ). Перед нами постає картина

виховання, освіти, проведення часу і інтересів типового багатого світського молодої людини, народженої “на берегах Неви”, докладним чином описується його звичайний день. Зовні насичена, життя світської людини виявляється одноманітною, що крутиться за встановленим колу. Для людини пересічного все це виглядає нормально, але Онєгін – особистість неординарна. Йому притаманні “мріям мимовільна відданість, / Неподражательная дивина / І різкий, охолоджений розум”.

У селі відбувається зустріч “російського європейця” та мрійливої російської дівчини, щирої у своїх поривах і здатною на глибоке, сильне почуття. Ця зустріч могла б стати порятунком для Онєгіна. Але одним з наслідків його хвороби є “передчасна старість душі”. Гідно оцінивши Тетяну, її сміливий, відчайдушний вчинок, коли вона перша зізналася йому в любові, Онєгін не знаходить у собі душевних сил, щоб відповісти на почуття дівчини. У його монологе – “проповіді” в саду звучить і щира сповідь душі, і обережність світської людини, боїться потрапити в незручну ситуацію, але головне – черствість і егоїзм. Такий стає людська душа, яку спіткала передчасна старість. Вона не створена, як каже сам Онєгін, “так блаженства” сімейного життя. Це теж один із наслідків хвороби російського “байроністом”. Для такої особистості свобода понад усе, вона не може бути обмежена нічим, у тому числі і сімейними узами. Для Тетяни це можливість знайти рідну душу в коханій людині, а для Євгена – небезпека втратити його безцінну свободу. У цьому виявляється різниця двох життєвих систем, сформованих у різних культурно-етичних традиціях. Онєгін належить до того типу “сучасного героя”, про який так точно сказав Пушкін:

Ми почитаємо всіх нулями,

А одиницями – себе.

Іншим центральним персонажем роману є його головна героїня – Тетяна Ларіна – “милий ідеал” автора, з нею пов’язані уявлення поета про російською національному характері. Бєлінський говорив, що Пушкін “… перший поетично відтворив, в особі Тетяни, російську жінку”. Вихована в селі Тетяна, “російська душею”, ввібрала в себе російські звичаї, традиції, які “зберігали в життя мирної” в сімействі Ларіним. Вона з дитинства полюбила російську природу, назавжди залишилася для неї рідне: вона сприйняла всією душею ті казки, народні перекази, які їй повідала няня. Тетяна зберегла живу, кровний зв’язок з гой “грунтом”, народної основою, яку повністю втратив Онєгін.

При цьому особистості Онєгіна і Тетяни багато що об’єднує: розумова і моральна неординарність, відчуття чужості своєму середовищі, часом гостре почуття самотності. Але якщо до Онєгіна Пушкін ставиться двояко, то до Тетяни – з відкритою симпатією. Пушкін наділив свою улюблену героїню багатим внутрішнім світом і душевною чистотою, “уявою бунтівним, розумом і волею живий, і норовливої головою, і серцем полум’яним і ніжним”.

Тетяна з дитинства відрізнялася від своїх одноліток: крутий подруг її не залучав, їй чужі були їх гучні ігри. Вона любила народні казки і “вірила не простонародної старовини”. Сни Тетяни наповнені традиційними фольклорними образами і символами (розлючений ведмідь, чудовиська з рогами і страшними мордами).

Тетяна – сильна людина, їй вдається взяти себе в руки і критично подивитися на те, що сталося. Відвідавши будинок Онєгіна, Тетяна читає його книги з метою зрозуміти, кого вона так сильно полюбила, і не боїться поглянути правді в очі заради істини, задаючись питанням: “Чи не пародія він?”

Але сила Тетяни не тільки в цьому: вона здатна, підлаштовуючись під життєві обставини, мінятися, не втрачаючи себе. Вийшовши за бажанням матері заміж, Тетяна виявляється у вищому світському суспільстві, але столиця не деформує її щиру, глибоку натуру.

Простота і природність, властиві їй спочатку, не зникають, а лише підкреслюються в новій для неї середовищі: “Все тихо, просто було в ній”.

Велику роль у романі грає і Володимир Ленський. Як і Онєгін, він є представником молодого російського дворянства, але це інший соціально-психологічний тип – юний романтик-мрійник. Авторська оцінка це героя вельми неоднозначна: в ній переплітається іронія і співчуття, посмішка і смуток, насмішка і захоплення. Ленський “з Німеччини туманною” привіз не тільки “чорні кучері до плечей” і “завжди захоплену мова”, він “шанувальник слави і свободи”, палкий і рвучкий, поет по духу (на відміну від принципово непоетічное Онєгіна, але співвідноситься по цій якості з Автором). Онегинским розчарування і апатії різко протиставлені поривчастість і захопленість Ленського, який вірить “світу досконалості”. Ленський наділений романтичним світовідчуттям, але не байронического типу, як Онєгін. Він схильний до мрії, вірі в ідеали, що приводить до розриву з дійсністю, ч то і стало основою трагічного фіналу – ранньої загибелі поета.

Із справжнім реалізмом в “Євгенії Онєгіні” представлені й інші другорядні і навіть епізодичні персонажі, такі як гості на іменинах Тетяни або ж завсідники світських раутів, намальовані деколи всього одним-двома словами. Як і головні герої роману, це “типові герої в типових обставинах”. Серед них особливу групу складають жіночі образи, які так чи інакше співвіднесені з головною героїнею. В протиставленні і зіставленні Тетяни з матір’ю, сестрою, московської княжною Аліною і нянею розкриваються дві основні теми і антитези роману: “національне та європейське”, “місто і село”.

За час спільного життя вона прив’язалася до чоловіка і, коли він помер, щиро оплакувала сто. Таким чином, можна помітити явні переклички в долях Тетяни та її матері: обом довелося пристосовуватися до нової, нелегке життя в незвичній для них середовищі, і обидві вони після всіх труднощів зберегли краще в собі. Мати Тетяни стала природніше і знайшла сімейне щастя, і дочка знайшла своє місце в світі, залишившись чистою і сильною натурою.

Образ матері Тетяни допомагає також і в розкритті теми “Місто і село”. У селі Ларіна стала зовсім іншою завдяки турботам про сім’ю, занять господарством, а її московська кузина Аліна ні краплі не змінилася. При зустрічі давніх подруг остання мало не відразу починає говорити про давно забутому Ларіної загальному знайомому, що свідчить про незмінність інтересів московської кузини, адже, мабуть, ніяких нових занять у неї так і не з’явилося, що також явно говорить не на користь міської жительки.

Але ще більш важливим для характеристики Тетяни є її протиставлення молодшій сестрі – Ользі. Хоча виховувалися обидві дівчини в одній сім’ї і в подібних умовах, вони виявилися дуже різними. Тим самим Пушкін підкреслює, що для формування настільки виняткового характеру, як Тетяна, недостатньо лише зовнішніх обставин, важливі і особливі якості натури людини. Порівнянням двох сестер в романі поет підкреслює глибину характеру Тетяни, її неординарність і серйозність. Ольга природна і “жвава”, але в цілому вона занадто звичайна і поверхнева