Роз’яснення епізоду прощання Штольца з Обломовим
Обломів формує подання про себе, розуміє, що він був недостоин любові з Іллінською, тому-те він так і радується (що, втім, було до цієї сцени), що Штольц женився на Ользі Сергіївні, про явище, що він представляє в суспільстві: про це раніше догадався Штольц, тепер це дійшло й до нього. Найкраще сутність цього епізоду розкриває образ Обломова, Штольц тут є лише спостерігачем над що відбувається, образ Обломова тут формується остаточно й, як я й говорив раніше, став зрозумілим кожному, навіть йому самому
Андрій у черговий раз при приїзді до Штольцу
Обломову дуже боляче говорити про цьому, але він дуже хоче позбутися від цього, але він не може цього зробити, його сили занадто
Обломів назвав свого сина Андрієм, сподіваючись, що його син не стане таким, як він, що він умре, маючи сина з тим же ім’ям, що й людина, що хотів його врятувати, він віддав його на виховання в сім’ю Штольца, боявся залишити його із собою, того, що його син буде брати з його приклад, думав, що Штольц зробить з нього нормальної людини, розумів, що з нього він нічого не зробить, а із сином, чистим аркушем, обов’язково все буде добре. Наприкінці епізоду Ольга запитує Штольца: “Так що таке там відбувається?”; “Обломовщина”, – похмуро відповів Андрій. Штольц зневірився в собі, зрозумів, що він не зміг повернути людини до життя, образився на себе
В епізоді дуже часто зустрічаються окличні висловлення, мовлення – автор хотів интонационно виділити цей епізод, показати, що він дуже важливий, знаючи, що читач зверне увагу на епізод, у якому кожні два висловлення із трьох окличні. Автор у своїх словах використовує мало художніх засобів, тому що він їх використовував у середній і, особливо, початкової частинах роману; наприкінці роману він акцентує увагу на описі дій, лише зрідка вживаючи інверсії в реченнях, щоб хоч мало-мало скрасити текст. Він поміщає цей епізод у кінець роману, щоб показати його значення, всі особливі подробиці життя Обломова розкриваються саме там, щоб зробити його більше значимим
На перший погляд таким героєм у романі є Андрій Штольц, вірний і клопітливий друг Обломова. До цього висновку змінює нас і автор роману. Дійсно, Штольц діловитий і енергійний по натурі. Ще в дитинстві батько привчає його до самостійності, прищеплює йому лю бовь до праці. Він активно опановує знаннями, багато читає. Штольц добре знає й практичну сторону життя, його не проведе який-небудь пройдисвіт, як це зробив Іван Матвійович із Обломовим. Він не сидить сиднем будинку – він постійно в роз’їздах по країні, буває по справах за кордоном. Разом з тим це не сухар, не вузький ділок; Штольц цінує музику, здатний на міцну дружбу, гаряче вміє любити. Про все це говориться у романі. Однак читач не переконується в повній життєвості цього образа
Мало залучає нас і діяльність Штольца.
Штольц зайнятий приватним підприємництвом, він – буржуазний ділок. Те, що Гончарів побачив у житті таких ділків, – безсумнівна заслуга письменника. Але автор роману нагородив цього буржуа не властивими йому чеснотами, це додало героєві риси ходульності й непереконливості. Подібними недоліками страждають родинні Штольцу герої й в інших романах Гончарова: Петро Адуев в “Звичайній історії”, Тушин в “Обриві”. А. П. Чехов згодом резковато, але в цілому правильно сказав про Штольце: “Штольц не вселяє мені ніякої довіри. Автор говорить, що це чудовий малий, а я не вірю. Це продувна бестія, що думає про себе дуже добре й собою задоволена. Наполовину він складений, на три чверті ходулен”.
Однак і у романі є вказівки на обмеженість Штольца.
Гончарів, як правдивий художник-реаліст, не міг не відзначити ущербності, вузькості ідеалів Штольца. А ідеал його – досягнення матеріального статку, комфорту, особистої упорядженості. Зображуючи ідилічне життя Штольца, що досягло своїх цілей, письменник так малює розпорядок дня його сім’ї: “Вставали вони хоча й не із зорею, але рано; любили довго сидіти за чаєм, іноді навіть начебто ліниво мовчали, потім розходилися по своїх кутах або працювали разом, обідали, їздили в поле, займалися музикою… як всі, як мріяв і Обломів…” У цих словах укладений, по суті, досить суворий вирок Штольцу.
Ще ясніше ідейна обмеженість Штольца виявляється в його відповіді Ользі, що стала його дружиною, але аж ніяк що не заспокоїлася у своїх шуканнях: “Ми не Титани з тобою… ми не підемо, з Манфредами й Фаустами, на зухвалу боротьбу із заколотними питаннями, не приймемо їхнього виклику, схилимо голови й смиренно переживемо важку мінуту…” Ні, це не слова діяча, про яке мріяла молодь, мріяла Ольга, про яке говориться в епіграфі до статті Добролюбова.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)