Аналіз епізоду: Сон Раскольникова

Аналіз епізоду: Сон Раскольникова. Опис сну, привидевшегося Родіонові Романовичу Раскольникову у вечір напередодні вбивства баби процентщицы (в V главі I частини роману), є одним із ключових моментів сюжету “Злочину й покарання”. На перший погляд цей відхід у несвідоме на час вириває головного героя з рамок навколишньої дійсності, у якій починає розвиватися придуманий їм страшний план, і дає бідному студентові невеликий перепочинок від тої хворобливої лихоманки, у яку він загнав себе своєю навіженою теорією. Спочатку нам здається, що,

очутившись у незвичній для себе обстановці Островів, в оточенні зелені, свіжості й квітів замість звичайних міський пили, известки й ” щотіснять і давлять будинків” (згадаємо попутно міркування героя про необхідність побудови фонтанів), Родіон Романович і справді чудесним образом позбувається “від цих чарів, від чаклунства, чарівності, від мари” і поринає в мир свого дитинства. Що перед нами відкривається щиросердечний мир семирічного маленького Народи, що випробовує “неприятнейшее враження й навіть страх”, як тільки проходячи з батьком повз міський шинок, і “весь тремтить” від одних звуків,

що доносяться з нього, і виду “шляющихся навкруги” “п’яних і страшних пик”. Коли герой із щиросердечною теплотою згадує бідну маленьку міську церкву “із зеленим куполом і стародавні в ній образа”, і “старого священика із дрожащею головою”, і своє власне неймовірно зворушливе благоговіння перед “маленькою могилкою меншого братика, що вмер шести місяців, якого він зовсім не знав і не міг пам’ятати”, нам здається, що з-під усього наносними, породженими життєвими обставинами в нинішньому Раскольникове, злиденному студенті й мешканці нетрів, воскреє душу дитини, не здатного не тільки вбити людини, але й спокійно дивитися на вбивство коня

Таким чином, весь зміст епізоду на перший погляд полягає в розкритті щирого щиросердечного стану героя, що, пробудившись, навіть звертається з молитвою до Бога: “Господи, покажи мені шлях мій, а я відрікаюся від цієї проклятої… мрії моєї!” Однак буквально через добу Розкольників все-таки здійснить свій страшний задум, а Достоєвський чомусь не дає читачеві забути про цей перший сон свого персонажа практично до самого кінця роману: як кола, що розходяться по воді від кинутого каменю, або відгомони вимовленої вголос фрази, по всьому тексту “Злочину й покарання” розкидані дрібні образи, знову й знову повертають його до змісту сну. Те, сховавши під камінь украдені в баби коштовності, Розкольників вертається додому “тремтячи, як загнана кінь”, і йому ввижається, що помічник квартального наглядача Ілля Петрович б’є на сходах його квартирну господарку. Те з лементом: “Уездили шкапу!” – умирає змучена Катерина Іванівна Мармеладова.

Те раптом чудесним образом матеріалізується приснившийся головному героєві Миколка, оказавшийся, щоправда, не дужим мужиком із червоною мордою й “товстою такою шиєю”, а скромним фарбарем. Зате з’являється він заодно з якимось шинкарем Душкиным, що, за словами Разумихина, “бабусин сон розповідає” і при цьому “бреше, як кінь” (порівняння як несподіване, настільки й навмисне). Всі ці скороминущі вказівки звучать як настирлива нота, однак же не розкривають глибокої символіки загадкового сну. Повернемося знову до тих обставинам, у яких це сновидіння виникає в збудженому мозку Раскольникова. Намагаючись позбутися від настирливої ідеї, герой прагне піти якнайдалі від будинку: “Додому йти йому стало раптом жахливо огидно: там-те, у куті, у цьому-те жахливій шафі й дозрівало все це от уже більше місяця, і він пішов куди ока дивляться”.

Блукаючи таким чином, Родіон Романович попадає у віддалену частину Петербурга. “Зелень і свіжість, – пише Достоєвський, – сподобалися спочатку його втомленим очам… Отут не було ні духоти, ні смороду, ні распивочных.

Але незабаром і ці нові, приємні відчуття перейшли у хворобливі й дратівні”. На жаль, смертельна образа на увесь світ занадто глибоко засіла у свідомості гордого Раскольникова, і її не вибити звідти простою зміною обстановки. Та й годі чи в зовнішній обстановці полягає вся справа?

Уж занадто складна людина Розкольників, щоб його, без добровільного на те згоди, просто “заїло середовище”. До цього сам Родіон Романович починає дошукуватися вже багато пізніше, розмовляючи із Сонею в п’ятої частини роману: “Працює ж Разумихин! Так я озлився й не захотівся

Я тоді, як павук, до себе в кут забився. ПРО, як ненавидів я цю будку! А все-таки виходити з її не хотів. Навмисно не хотів!” Очевидно, що жахлива теорія про поділ людей на “тремтячих тварин” і “имеющих право” ховається все-таки не в петербурзьких нетрях, хоч і чимало їй що посприяли, а у свідомості самого героя, і тому очікуваного просвітління під час прогулянки по зелених Островах насправді не відбувається


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Аналіз епізоду: Сон Раскольникова

Categories: Нові твори

Links