Росія очами Єсеніна
Я буду оспівувати Всією істотою в поеті Шосту частину землі З назвою коротким “Русь”. С. Єсенін Ім’я Сергія Олександровича Єсеніна добре відомо в нашій країні. Його лірика нікого не залишає байдужим, Вона перейнята гарячою любов’ю до Батьківщини, російській природі. Поет зізнається: “Моя лірика жива однією великою любов’ю, любов’ю до Батьківщини. Почуття Батьківщини – основне в моїй творчості”. Щира любов до рідної землі, виражена в тонких переживаннях і настроях, додала його добуткам особливе, есенинское, неповторне
Ми бачимо, чуємо й почуваємо в його віршах фарби, звуки” заходи лісів, полів і лугів. У поезії Єсеніна справді відбиті національні образи й картини, живаючи народне мовлення, воістину тут “російський дух” і “Руссю пахне”. Немає ні єдиного вірша про Росію, у якому він не оспівував би її природу. Образ Батьківщини з’являється в поета вже в перших його віршах. Він оспівує непомітну красу й дивну принадність природи середньої смуги Росії
Радісний і багатобарвний мир буквально заворожує нас,
Простори полів, синь рідного неба із пливучими хмарами, гладь озер і рік, “плакучі верби”, “зеленоволосые красуні берези”, “драговини так болота”, “червоний колір зорі” – у всім цьому Єсенін бачив красу Росії. У ранній поезії Сергія Олександровича відбитий образ селянської Русі передодня Жовтневої революції. Поет бачив Русь простій і сумної, і важке життя Батьківщини відбилося в його Творчості. Край ти мій занедбаний, Край ти мій, пустир, Косовиця некошений, Ліс так монастир. Але чим сумніше були ці картини, тим сильніше у віршах поета звучала безмежна прихильність Кродине.
Цей мотив близький блркрвскрму: Холодної скорботи не виміряти. Ти на мрячному березі, Але не любити тебе, не вірити Я навчитися не можу. До вершин поезії Єсенін піднявся із глибини народного життя. Рязанська земля, “де мужики косили, де сіяли хліб”, була його будинком, де пройшло дитинство маленького Єсеніна. Мир народно-поетичних образів оточував поета з перших днів його життя. І багаття зорі, і плескіт хвиль, і блакитна гладь озера – вся краса рідного краю з роками перетворюється у вірші, повні любові до рідної землі: Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна, Лише до тебе я любов бережу. Весела твоя радість коротка З голосною піснею навесні на лузі, У серце Єсеніна з юного років запали “вітрові сльози Росії”, її смутні пісні, світлий сум – картина рідний гороны створена у вірші “Гой ти, Русь, мий рідна”.
Батьківщина, який не видать кінця й краю,- “тільки синь ссе очі” – викликає в поета надзвичайну по силі сыновнюю любов. Йому приємно чути “дзвінкий, як сережки, дівочий сміх”, бачити, як у низеньких хат “лунко марніють тополі”, а “на лугах веселий танок”. Радісно відчувати, як “пахнуть яблуком і медом”, і тому Єсенін зізнається в любові Батьківщині: Якщо крикне рать свята: “Кинь ти Русь, живи в раї!” Я скажу: “Не треба раю, Дайте Батьківщину мою”. Поет, як він писав сам, сприйняв революцію по-своєму,
(2 votes, average: 4.00 out of 5)