Був піп і попадя. У них козак був Ваня. Попадя любила дячка. Та зробилася нездорова, посилає попа у Римское царство за римским маслом: «Батюшко, я тобі спечу пиріжків-подорожничков, ти, Ваня, коня запряжи так батька відвези». А Ваня батьку повіз і говорить: «Не їзди, батько, у Римское царство; я тебе зав'яжу у солому, принесу у фатеру, і ти подивишся, що з нашої матки сьогодні буде».
Ваня назад відвертав, заніс солому у хату. «Ваня, куди солому?» — «А я ляжу на солому спати». А у їй вуж дячок запущений.
Села, і стала бенкетувати, вона запекла пісню:
Поїхав наш попик, Поїхав, рідної, У Римское царство, По римское масло! Римское масло Ні до чого не придатне, До нашого приводно! Та дячок запік цю пісню:
Поїхав наш попик, Поїхав, рідної, У Римское царство, По римское масло! Римское масло Ні до чого не придатне, До нашого приводно! А козак говорить: «Я тепер свою запою». Та запік:
Солома, солома, Пряма соломка! Подивися, соломка, Що деется будинку: Дячок сидить на крамниці, Попадьюшка на лаві,
Самоварчик на столі,
А безмін - від на стіні,
Походи - До по спині!
Як піп вискочив із соломи так дячка по спині накладати! Дячок скочил, так свопил, так горбатої по двору побіг!