Було-Жило два брати: один багатий, інший бідний; у бідного — дружина так діти, а багатий — один як перст. Пішов бідний до багатого й став просити: «Нагодуй, братик, сьогодні при бідності моїх дітей; нам і пообідати нема чого!» — «Сьогодні мені не до тебе, — говорить багатий, — сьогодні у мене всі князі так бояри, так бідному не доводиться отут бути!» Облився бідний брат сльозами й пішов рибу ловити: «Либонь бог дасть — піймаю! Хоч юшки діти похлебают». Тільки затяг тоню, і потрапив йому глечик. «Витягнися мене так розбий на березі, — відгукнулося із глечика, — так я тобі щастя вкажу». Витягся він глечик, розбив на березі, і вийшов звідти невідомий молодець і сказав: « Є зелений луг, на тому лузі береза, у тієї берези під коріннями утоку; обрубай у берези коріння й побери качку додому; вона стане нести тобі яєчка — один день золоте, інший день срібне». Бідний брат пішов до берези, дістав качку й приніс додому; стала качка нести яєчка — один день золоте, інший день срібне; став він продавати їхнім купцям так боярам і куди як розбагатів скоро! «Діти, — говорить він, — молитеся богу; господь знайшов нас».
Багатий брат позаздрив, озлобився: «Тому так розбагатів мій брат? Тепер я потрібніше, а він багатше став! Вірно, який-небудь гріх за ним водиться!» — і пішов до суду зі скаргою. Дійшла ця справа до самого царя. Кличуть того брата, що був бідний так розбагатів скоро, до царя. Куди запроторювати качку? Діти малі, прийшло дружині під догляд віддати; початку вона на базар ходити так яйця за дорогою ціною продавати, а була собою красуня й злюбилася з паном. «Тому, скажи, ви розбагатіли?» — розпитує її пан. «Так нам адже бог дав!» А він приступає: « Ні, скажи правду; коли не скажеш, не стану тебе любити, не стану до тебе ходити». Та таки не прийшов до неї день-іншої; вона покликала його до себе й розповіла: « У нас є качка — день несе золоте яєчко, день срібне». - « Принеси-но цю качку так покажь, яка птах?» Оглянув качку й бачить — на черевці у їй золотими буквами написане: хто з'їсть її голову, той царем буде, а хто — серце, той стане золотом плювати.
Поласився пан на таке велике щастя, пристав до баби: «Заріж та й заріж качку!» Відговорювалася вона, відговорювалася, а покінчила тим, що зарізала качку й поставила у піч жарити. День був святковий; пішла вона до обідні, а тим часом прибігли у хату два її сини. Заманулося їм перекусити чого-небудь, заглянули у піч і витяглися качку; старший з'їв голову, а менший серце. Відвертала мати із церкви, прийшов пан, селі за стіл; дивиться він — немає ні серця качиного, ні голови. «Хто з'їв?» — запитує пан і таки дізнався, що з'їли ці два хлопчики. Ось він і пристає до матері: « Заріж-Де своїх синів, з одного вийми мізки, з іншого серце; а коли не заріжеш — і дружба нарізно!» Сказав і пішов від неї; ось вона Цілий тиждень нудилася, а після не витримала, посилає до пана: «Приходь! Так і бути, для тебе й дітей не пошкодую!» Сидить вона й точить ніж; старший син побачив, заплакав гіркими сльозами й проситься: «Відпусти нас, матінка, у сад погуляти». - «Ну ступайте, так далеко не йдете». А хлопчики не те що гуляти, ударилися у біжи.
Бігли-Бігли, вморилися й оголодали. У чистому полі пастух корів пасе. «Пастушок, пастушок! Дай нам хлібця». - «Ось вам шматочок, — говорить пастух, — тільки всього й залишилося! Їжте на здоров'я». Старший брат віддає меншому: «З'їж ти, братик, ти малосабонее, а я подюжее — можу й так стерпіти». - « Ні, братик, ти всі мене за ручку тяг, гірше мого стомився: з'їмо навпіл!» Побрали, навпіл розділили, з'їли й обоє ситі сталі.
Ось пішли вони далі; ідуть усі вперед так уперед дорогою широкою — і розбилася та дорога надвоє; на распутии стовп коштує, на стовпі написане: хто у праву руку піде — царем зробиться, хто у ліву руку піде — багатий буде. Малий брат і говорить великому: «Братик! Ступай ти у праву руку, ти більше мене знаєш, більше мене знести можеш». Більший брат пішов праворуч, менший — ліворуч.
Ось перший-те йшов-ішов і прийшов у інше царство; попросився до бабусі ніч ночувати, переночував, устав зранку, умився, одягся, богу помолився. А у тому державі помер тоді цар, і збираються всі люди у церкву зі свічами: у кого колись свіча сама собою загориться, той цар буде. «Мабуть і ти, дитятко, у церкву! - говорить йому бабуся. - Може, у тебе свіча раніше всіх загориться». Дала йому свічку; він і пішов у церкву; тільки що входить туди — у нього свіча й загорілася; іншим князям так боярам завидно стало, почали вогонь гасити, самого хлопчика геть гнати. А царівна сидить високо на троні й говорить: «Не торкніть його! чи Худий, гарний чи — видне, доля моя!» Підхопили цього хлопчика під руки, привели до неї; вона зробила йому у чолі печатка своїм золотим перснем, прийняла його у палац до себе, виростила, оголосила царем і вийшла за нього заміж.
Ні багато, ні мало пожили вони разом, і говорить новий цар своїй дружині: «Дозволь мені поїхати — розшукувати мого малого брата!» — «Поїдь із богом!» Довго їздив він по різних землях і знайшов малого брата; у великому багатстві живе, цілі купи золота у коморах насипані; що не плюне він — те всі золотом! Запроторювати нікуди! «Братик! - говорить менший старшому. - Поїдемо до батька нашому так подивимося: яке його життя-буття?» — «Хоч зараз у дорогу!» Ось приїжджають вони до батька, до матері, попросилися до них у хату роздих зробити, а не кажуть, хто вони такі! Сіли за стіл; старший брат і почав говорити про качку із золотими яєчками так про мать-лиходійку. А мати раз у раз перебиває так мовлення заминає. Батько догадався: «Не ви чи — мої дитинки?» — «Ми, панотець!» Пішло обниманье, целованье; що розмов отут було! Старший брат побрав батька у своє царство жити, менший поїхав наречену шукати, а мати одное покинули.