Служив у полицю бравий солдат, одержав з будинку сто рублів. Провідав про те фельдфебель, зайняв у нього гроші; а коли прийшов час розраховуватися, то замість усякої сплати дав йому сто ціпків у спину: « Я-Де твоїх грошей не бачив, а всклепал ти на мене затейкою!». Солдат осердився й біг у темний ліс; ліг було відпочити під дерево, глядь — летить шестиглавий змій. Прилетів, розпитав солдата про його життя-буття й говорить: «Чому тобі по лісу тягатися, наймися до мене на три роки». - «Прошу!» — відповідає солдат. «Ну, сідай на мене». Солдат став нав'ючувати на змія весь свій скарб. «Ех, служивий, навіщо береш із собою цю дрянь?» — «Що ти, змій! Солдата й за ґудзик боляче б'ють, тому що ж йому свій скарб покинути?»
Змій приніс солдата у свої палати й наклав на нього таку службу: «Сиди у казана три роки, вогонь розлучай так кашу вари!» А сам полетів на усе це час по світлі мандрувати. Робота неважка: підкладе солдатів дров під казан і сидить собі — горілочку попиває так закусками заїдає, а горілка у змія не те що нашенська — з-під човна, а куди міцна! Через три роки прилетів змій. «Що, служивий, чи готова каша?» — « Мабуть, готова! Вогонь у мене у усі три роки николи не погасав». Змій з'їв увесь казан за єдиний раз, похвалив солдата за гарну службу й найняв його на інші три роки.
Пройшов і цей час; змій з'їв кашу й залишив солдата ще на три роки. Два роки варив солдат кашу, а на результаті третього здумав: «Що ж я живу у змія дев'яте літо, усі йому кашу варю, а яка вона, і не спробував. Дай покуштую!» Підняв кришку, а у казані фельдфебель сидить. «Добре ж, — думає, — уже я тебе, дружок, потешу; удружу за твої ціпки!» Та ну тягати дрова так під казан підкладати якнайбільше; такий вогонь розвів, що не тільки м'ясо, усі кісточки розварив! Змій прилетів, з'їв кашу й похвалив солдата: «Ну, служивий! Колись була гарна каша, а тепер і того краще уварилася! Вибирай собі у нагороду що полюбиться». Солдат глянув туди-сюди й вибрав богатирського коня й сорочку з товстого полотна. Сорочка була не проста, а чарівна; тільки надягни її — богатир будеш.
Солдат їде до одному королеві, допомагає йому у важкій війні й одружиться на його прекрасній дочці. Тільки королевне було не по серцю, що бачили її заміж за простого солдата; звела вона каверзи із сусіднім королевичем і, щоб дізнатися, у чому полягає богатирська сила солдата, стала до нього підлещуватися; вивідала, улучила хвилину, зняла із сонного чоловіка сорочку й віддала королевичеві. Той надяг на себе чарівну сорочку, схопив меч, порубав солдата на дрібні частини, поклал їх у кульок і наказав конюхам: «Поберіть ось цей кульок, причепите до якої-небудь шкапи й женете її у чисте поле!» Конюхи пішли наказ виконувати, а солдатський богатирський кінь обернувся клячею й сам до них на очі лізе. Побрали вони — причепили до нього кульок і погнали коня у чисте поле. Богатирський кінь швидше птаха пустився, прибіг до змія, зупинився у його палацу й три дні, три ночі невтомно іржав.
У той час змій міцно-міцно спав, насилу прокинувся від кінського ржанья й тупоту, вийшов з палат, заглянув у кульок і ойкнув! Побрав порубані шматки, склав разом, обмив мертвою водою — солдатське тіло срослося; взбризнул живою водою — і солдат ожив. «Фу, — говорить, — як я довго спав!» — «Довго б спати тобі, якщо б не добрий кінь!» — відповідав змій і вивчив солдата хитрій науці ухвалювати на себе різні види. Солдат обернувся голубом, полетів до королевича, з яким його невірна дружина стала разом жити, і сів на кухонне віконечко. Побачила його молода стряпка. «Ах, — говорить, — який гарненький голубок!» Відчинила вікно й впустила його у кухню. Голубок ударився про підлогу й став добрим легінем: «Прислужися мені, червона дівиця! Я тебе заміж поберу». - «Чому ж тобі прислужитися?» — «Добудь із королевича товстого полотна сорочку». - «Так адже він її ніколи не симает! Хіба тоді симает, коли у морі купається».
Солдат розпитав, у яке час королевич купається, вийшов на дорогу й зробився квіточкою. Ось ідуть королевич із королевною на море, а за ними стряпка із чистою білизною. Побачив королевич квітка й любується, а королевна зараз догадалася: «Ах, адже це проклятий солдат перекинувся!» Зірвала квітку й давай його м'яти так листочки обривати; квітка обернулася малою мушкою й сховався непомітно у стряпки за пазуху. Як тільки королевич роздягнувся так поліз у воду, мушка вилетіла й обернулася ясним соколом, сокіл підхопив-відніс сорочку, а зробившись добрим легінем, надяг її на себе. Отут солдат узявся за меч, зрадив смерті й дружину-изменщицу і її коханця, а сам одружився на червоній дівиці — молодий стряпке.