Жив-Був багатий купець із купчихою; торгував дорогими й знатними товарами й кажний рік їздив з ними по чужих державах. У якийсь час спорядив він корабель; став збиратися у дорогу й запитує дружину: «Скажи, радість моя, що тобі з інших земель у гостинець привезти?» Відповідає купчиха: «Я у тебе всім задоволена; усього у мене багато! А коли догодити так потішити прагнеш, купи мені диво чудове, чудо дивовижне». - «Добре; коли знайду — купівлю».
Поплив купець за тридев'ять земель у тридесяте царство, пристав до великого, багатому місту, розпродав усі свої товари, а нові закупив, корабель навантажив; іде по місту й думає: «Де б знайти диво чудове, чудо дивовижне?» Попався йому назустріч незнайомий дідок, запитує його: «Що так задумався-раскручинился, добрий молодець?» — « Як мені не журитися! - відповідає купець. - Шукаю я купити своїй дружині диво чудове, чудо дивовижне, так не відаю, де». - «Ех ти, давно б мені сказав! Підемо із мною; у мене є диво чудове, чудо дивовижне — так і бути, продам».
Пішли разом; дідок привів купця у свій будинок і говорить: «Бачиш чи — геть надворі у мене гусак ходить?» — «Бачу!» — «Так дивися ж, що з ним буде... Агов, гусак, подь сюди!» Гусак прийшов у світлицю. Дідок побрав сковороду й знову наказує: «Агов, гусак, лягай на сковороду!» Гусак ліг на сковороду; дідок поставив її у піч, засмажив гусака, вийняв і поставив на стіл. «Ну, купець, добрий молодець! Сідай, закусимо; тільки костей під стіл не кидай, усе у одну купу збирай». Ось вони за стіл сіли так удвох цілого гусака й з'їли. Дідок побрав оглоданние кості, загорнув у скатертину, кинув на підлогу й мовив: «Гусак! Устань, стрепенися й мабуть на двір». Гусак устав, стрепенувся й пішов на двір, немов і у печі не бував! «Справді, хазяїн, у тебе диво чудове, чудо дивовижне!» — сказав купець, став торгувати у нього гусака й сторгував за дорогі гроші. Побрав із собою гусака на корабель і поплив у свою землю.
Приїхав додому, привітався із дружиною, віддає їй гусака й каже, що з тієї птицею хоч усякий день некуплена печеня їж! Зажар її — вона знову оживе! На інший день купець пішов у крамниці, а до купчихи полюбовник прибіг. Такому гостеві, другові серцевому, вона куди як рада! Здумала почастувати його смаженим гусаком, висунулася у вікно й закричала: «Гусак, подь сюди!» Гусак прийшов у світлицю. «Гусак, лягай на сковороду!» Гусак не слухає, нейдет на сковороду; купчиха осердилася й ударила його чаплією — і у ту ж хвилину одним кінцем чаплія прабонул до гусака, а іншим до купцовой дружині, і так щільно прабонул, що ніяк відірватися не можна! «Ах, миленький дружок, — закричала купчиха, — відірви мене від чаплії, видне, цей проклятий гусак заворожений!» Полюбовник обхопив купчиху обома руками, праг було від чаплії відірвати, та й сам прабонул...
Гусак вибіг на двір, на вулицю й потяг їх до крамниць. Побачили прикажчики, кинулися рознімати; тільки хто до них не доторкнеться — так і прилипне! Збігся народ на те диво дивитися, вийшов і купець із крамниці, бачить — справа-те негарне: що за друзі у дружини виявилися? «Визнайся, — говорить, — у всьому; не те навік так — сольнувшись — залишишся!» Нема чого робити, повинилась купчиха; купець побрав тоді — рознял їх, полюбовникові шию накостилял, а дружину додому відвів так неабияк повчив, присуджуючи: «Ось тобі диво чудове! Ось тобі чудо дивовижне!»