Жив-Був старий зі старухою; у них був син ПО імені Іван. Годували вони його, поки великий виріс, а потім і говорять: «Ну, синок, доселева ми тебе годували, а нині годуй ти нас до самої смерті». Відповідав їм Іван: «Коли годували мене до віку років, то годуєте й до вуса». Вигодували його до вуса й говорять: «Ну, синок, ми годували тебе до вуса, тепер ти годуй нас до самої смерті».- «Ех, панотець, і ти, матінка, - відповідає син, — коли годували мене до вуса, то годуєте й до бороди». Нема чого робити, годували-напували його старі до бороди, а після й говорять: «Ну, синок, ми годували тебе до бороди, нині ти нас годуй до самої смерті», - «А коли годували до бороди, так годуєте й до старості!» Отут старий не витримав, пішов до пана бити чолом на сина.
Призиває пан Івана: «Що ж ти, дармоїд, батька з матір'ю не годуєш?» — «Так чому годувати-те? Хіба красти накажете? Працювати я не вчився, а тепер і вчитися пізно».- «А по мені як знаєш, - говорить йому пан, - хоч злодійством, так годуй батька з матір'ю, щоб на тебе скарг не було!» Тим часом доклали панові, що лазня готова, і пішов він паритися; а справа-те йшло до вечора. Вимився пан, відвертав назад і став запитувати: «Агов, хто там є! Подати босовики!» А Іван отут як отут, стягнув йому чоботи з ніг, подав босовики; чоботи негайно під мишку й відніс додому. «На, панотець, - говорить батькові, - знімай свої постоли, взувай панські чоботи».
Ранком кинувся пан — немає сапогов; послав за Іваном: «Ти відніс мої чоботи?» — «Знати не знаю, відати не відаю, а справа моє!» — «Ах ти, шахрай, шахрай! Як же ти змів красти?» — «Так хіба ти, пан, не сам сказав: хоч злодійством, так годуй батька з матір'ю? Я твого панського наказу не праг ослухатися».- «Коли так, - говорить пан, - ось тобі мій наказ: украдь у мене чорного бика з-під плуга; украдеш — дам тобі сто рублів, не украдеш — вліплю сто батогів».- « Слухаю-З!» — відповідає Іван.
Негайно кинувся він на село, стягнув десь півня, ощипал йому пір'я й скоріше на ріллю; підповз до крайньої борозни, підняв брилу землі, підклав під неї півня, а сам за кущі сховався. Стали плугатари вести нову борозну, зачепили ту брилу землі й вивернули на сторону; общипаний півень вискочив і що сил було побіг по купинах, по вибоїнах. «Що за чудо із землі викопали!» — закричали плугатари й пустилися навздогін за півнем. Іван побачив, що вони побігли як очманілі, кинувся зараз до плуга, відрубав у одного бика хвіст так застромив іншому у рота, а третього отпряг і повів додому.
Плугатари ганялися-ганялися за півнем, так і не піймали, відвертали назад: чорного бика ні, а строкатий без хвоста. «Ну, братики, поки ми за дивом бігали, бик бика з'їв; чорного-те зовсім зжер, а строкатому хвіст відкусив!» Пішли до пана з повинною головою. «Помилуй, батько, бик бика з'їв».- «Ах ви, дурачье безмозке, - закричав на них пан, - ну де це бачене, де це чуване, щоб бик бика з'їв? Покликати до мене Івана!» Покликали. «Ти бика украв?» — «Я, пан».- «Куди ж ти запроторював його?» — «Зарізав; шкіру на базар зніс, а м'ясом стану батька так мати годувати».- «Молодець-, - говорить пана, - ось тобі сто рублів. Але украдь же тепер мого улюбленого жеребця, що коштує за трьома дверима, за шістьома замками; поведеш — плачу двісті рублів, не поведеш — вліплю двісті батогів!» — «Прошу, пан, украду».
Увечері пізно забрався Іван у панський будинок; входить у передню — немає ні душі, дивиться — висить на вішалці панська одежа; побрав панську шинель так кашкет, надяг на себе, вискочив на ґанок і закричав голосно кучерям і конюхам: «Агов, хлопці! Осідлати скоріше мого улюбленого жеребця так подати до ґанку». Кучері й конюхи визнали його за пана, побігли у стайню, відімкнули шість
Замків, відчинили троє дверей, умить уся справа виправили й підвели до ґанку осідланого жеребця. Злодій сіл на нього верхи, ударив хлистиком — тільки й бачили!
На інший день запитує пан: «Ну, що мій улюблений жеребець?» А він ще з вечора викрадений. Довелося посилати за Іваном. «Ти украв жеребця?» — «Я, пан», - «Де ж він?» — «Купцям продав», - «Щасливий твій бог, що я сам украсти велів! Побери свої двісті рублів. Ну, украдь же тепер керженского наставника».- «А що, пан, за праці покладеш?» — «Прагнеш триста рублів?» — «Прошу, украду!» — «А якщо не украдеш?» — «Твоя воля; роби, що сам знаєш».
Призвав пана наставника. «Бережися, — говорить, - стій на молитві всю ніч, спати не могти!. Ванька-Злодій на тебе похваляється». Перелякався старець, не до сну йому, сидить у келії так молитву повторює. У саму північ прийшов Іван-злодій з Рогозіним кошелем і стукається у вікно. «Хто ти, чоловічок?» — «Ангел з не біси, посланий за тобою віднести живого у рай; полезай у гаманець». Наставник сдуру й вліз у гаманець; злодій зав'язав його, підняв на спину й поніс на дзвіницю. Тяг-Тяг. « чи Скоро?» — запитує наставник. «А ось побачиш! Спочатку дорога хоч боргу, так гладка, а під кінець коротка, так колотлива».
Витяг його наверх і спустив униз по сходах; боляче довелося наставникові, перерахував усі сходи! «Ох, - говорить, - правду казав ангел: передня дорога хоч довга, так гладка, а остання коротка, так колотлива! Та на тому світлі такого лиха не знавав!» — «Терпи, урятований будеш!» — відповідав Іван, підняв гаманець і повісив у воріт на огорожу, поклав поруч два березові прути товщиною у палець і написав на воротах: «Хто повз пройде так не вдарить по кошелю три рази — так буде анафемі відданий Ось усякий, хто не проходить повз, - неодмінно стьобне три рази. Іде пан: «Що за гаманець висить?» Наказав зняти його й розв'язати. Розв'язали, а звідти лізе керженський наставник. «Ти як сюди потрапив? Адже говорив тобі: бережися, так немає! Не шкода мені, що тебе прутами били, а шкода мені, що через тебе триста рублів даром пропали!»