Жив-Був пан, багатий-пребагатий. Не знав він, куди свої гроші запроторювати. Їв-Пилок солодко, одягався ошатно, гостей у нього щодня стільки було, що у інших по святах того не бувало. А усе у нього грошей не убувало, ще прибувало.
Та захотілося раз панові пожартувати над мужиком-дурнем собі й гостям на потіху. Призиває він самого бідного мужика із села й говорить йому:
- Слухай, мужик. Дам я тобі грошей цілу маленку, тільки скажи мені, чого на світі не буває. Нині люди до всього дійшли: і на чортові їздять, і по небу літають, і у Пітер по дроту постоли послати можна. Скажи ж: чого на світі не буває?
Почухав мужик потилиця.
- Не знаю, - говорить, - пан, видайся, справді геть усе буває. Дай строку до завтра — може, і здумаю.
- Ну піди подумай, - говорить пан, - а завтра приходь, відповідь принось.
Мужик до півнів не спав, усі панську загадку відгадував. Роздумає, так і чи мало чого на світі не буває, а й те у розум прийде: «Може, це й буває, тільки я не знаю. Ну так добре, скажу наудачу, либонь чого й не буває!»
На інший день прийшов він до пана.
- Ну що, мужик, тепер знаєш, чого на світі не буває?
- Одного, пан, не буває: сокирою ніхто не підперізується, ніг за сокирище не заткне.
Посміхнувся пан, посміхнулися й гості; бачать — мужик-те сірий, так розум-те у нього не вовк з'їв. Треба маленку відмірювати. Так пан не те грошей пошкодував, не те праг ще над мужиком пожартувати, хто його знає, тільки й говорить мужикові:
- Знайшов, брат, що сказати. У нас справді цього не роблять, а у чужих землях — так суцільно й поруч. Ступай з богом до завтра. Придумаєш — відповідь принеси.
Продумав мужик і іншу ніч. Що не надумає, усе надія погана на панські гроші. «Хитрі німці, - думає, - у них, може, усе буває. Ну так скажу ще що-небудь!»
Приходить ранком до пана.
- Ну, мужик, усі чи на світі буває?
- Не всі, пан: баба попом не буває, червона дівка обідні не служить.
Посміхнулися всі, тільки пан знову йому грошей не дав.
- Ні, - говорить, - це буває; по неметчине й усі так. Мабуть подумай останній раз. Скажеш — бери гроші, а то не прогневайся.
Плюнув з досади мужик; идучи додому, думає: «Видне, одному тільки не бувати, щоб у мене гроші були!»
Усе-таки через ніч знову йде до пана. «Наскажу, - думає, - йому всякої всячини, може, що й небувальщина буде».
- Ну, що гарненького скажеш? - запитує пан.- Не чи довідався, чого на світі не буває?
- Усі, пан, буває, — говорить мужик. - Думав я, що люди хоч на небо не попадають, а тут сам побував, тепер повірив, що й це буває.
- Як же ти на небо потрапив?
- Покійниця дружина побувати карала й підведенню за мною вислала: двох журавлів у разнопряжку. Побачив з нею, з дітлахом і до твоєї милості відвертав.
- Та назад з журавлями?
- Ні, назад я зіскочив.
- Як же ти, мужик, не вбився?
- А так, що по вуха у землю зав'язнув, не тверда земля попалася.
- Із землі ж як виліз?
- Хе... як! А сходив додому, приніс лопату, викопався, та й виліз.
- Не чи бачив ти на небі покійного пана, мого батька?
- Як же, бачив, до ручки допустити изволили.
- Ну, що він там робить? - допитує пан.
А мужик - те, не будь поганий, догадався й говорить:
- Що покійний пан робить? Так після мого дітлаха постілки миє.
- Брешеш, мужик-дурень!- закричав пан. - Того на світі не буває, щоб пан у холопа няньчився! Бери гроші, так не мели нісенітниці!