Романтичний характер балад Шевченка
Рання творчість Т. Шевченка має виразний романтичний характер. Починав поет з традиційного романтичного жанру – балади, подавши такий її зразок, як “Причинна”.
Поет звертається в ній до національного світу, зображуючи побутові та етнографічні особливості, повір’я, образи-символи, що творять збірний образ України (“червона калина”, “зелений явір”, “зелена діброва”, “понад Дніпром високі могили”, “верби високі”).
Тарас Шевченко звергає увагу на найістотніше в образі своєї землі і духовному єстві
В основі сюжету лежать народнопоетичні перекази про перетворення дівчини на причинну, бо “так ворожка поробила”. Почуття дівчини до парубка сильне і яскраве, а біль від розлуки з ним усе проймаючий. Конфлікт між бажаним, прагненням до щастя й тими перешкодами, що стоять на шляху до нього (“чужі люди”), призводить до трагічної розв’язки.
Драматизм розповіді про недолю дівчини-сироти,
Композиція балади грунтується на контрасті, а одним із виявів його є пейзаж. Так, смерть дівчини відтінюється світлим життєствердним пейзажем: “Защебетав соловейко – пішла луна гаєм”; “Червоніє за горою, плугатар співає”. Пейзаж допомагає авторові передати внутрішні переживання героїв. Так, буря на Дніпрі грозової ночі (“Реве та стогне Дніпр широкий…”) співзвучна роз’ятреній душі молодої дівчини, її тривогам, Важливу роль у баладі відіграють також ліричні відступи. Наприклад:
Така її доля.
О Боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі? Прости сироту!
Незвичайна ситуація, драматично напружений сюжет, протистояння двох світів (реального і фантастичного) характеризують і баладу “Тополя”. Реалістичний в основі своїй сюжет – віддання дівчини за нелюба – стає романтичним завдяки використанню відповідних композиційних прийомів (чари, ворожіння) та народнопісенних засобів, зокрема мотиву перетворення дівчини на тополю (“Зілля дива наробило – Тополею стала”).
(2 votes, average: 3.00 out of 5)