АСП дуже тонко почував природу, тому пейзажна лірика займає особливе місце у Творчості поета. У ранній молодості П зазнав впливу від великих поетівроман-тиків, зокрема Байрона й Міцкевича. Романтичний пий-заж має свої особливості: завдяки йому створюється не-звичайний, часто фантастичний мир, що противо-поставляється реальної действи-тельности. Він відбиває одну із центральних тем романтизму: розлад між мрією й самим життям. У вірші “Згасло денне світило…” (1820 г) поет говорить про “чарівні краї”, куди він прагне з “хвилюванням
і тоскою” від “брегов сумних мрячної батьківщини” своєї. Такі епітети, як “беріг віддалений”, “межі далекі”, ” обманчи-вые моря”, підкреслюють думка про несбыточности “знайому мрію”. І їй дійсно не призначено було збутися. Між надією побачити “полуденні землі”: Італію, Грецію, Іспанію – і поетом лежав “похмурий океан”, що йому не дозволене було перетнути. Але уява поета не знає границь, вона простромлює простран-ство й час, і серед його добутків з’являються пейзажі, яких він ніколи не бачив, але які вражають своєю гармонійністю й красою: Хто знає край, де небо блищить
Нез’ясованоюою синявим, Де море теплою хвилею Навколо руїн тихо хлюпає; Де вічний лавр і кипарис На волі гордо розрослися… Так зобразив поет сонячний берег Італії: синявий південного неба, тихий говір морських хвиль, “рай полуденної природи”. Під час південного посилання П був уражений красою південної природи. У вірші “До Овідія” (1821 г) він сопо-ставляет свою долю з долею засланого в ті ж місця, до берегів Чорного моря, Овідія, римського поета, що тоско-вал по своїй сонячній батьківщині. Він бачив навколо себе тільки “пустелю похмуру”, ” туман-ный звід небес, звичайні сніги й коротка теплота зігріті луги”. П-Ну ж, що привыкли до “снігів похмурої напівночі”, відкрилася зовсім інша картина: “розкішшю природи оживлені діброви й луги”, “весело шумлять і блищать води”, “мирт шумить над занепалою урною”, “шумлять бродячі череди”. Як несхожий цього веселого, живого, повний життя пейзаж на його “мирний маєток” на “березі сонних вод” “тихого озера”, на “тишу полів”, на “мирний шум дібров”. Однак П очаро-ван соковитістю фарб півдня (“небесна лазур”, “червоні долини”, “чорних скель вершини”, “пурпурний вино-град”, “янтар на лозах винограду”). “Все живо там, всі там очей відрада”, – говорить поет у вірші “Хто бачив край…” (1821 г). Місця свого вигнання він згадує із вдячністю й боїться, що не побачить знову “крізь темні ліси й зводи скель, і моря блиск блакитний, і ясні, як радість, небеса”. Прощання із цим сонячним миром, з морем, що було для поета уособленням волі, стало темою вірша “До моря” (1824 г). Із прикрістю П говорить про те, що йому не вдалося покинути нудний, нерухливий берег і відправитися у свій ” поэтичес-кий втеча” по хвилях воль-ного океану. Але він ніколи вже не зможе забути його ” торжес-твенной вроди” і “говору хвиль”. Все це він перенесе “у ліси, у пустелі мовчазні”. Враження від Кавказу знайшли відбиття у віршах поета “Обвал” (1829 г) і “Кавказ” (1829 г). Дика, грізна Природа гір, похмурі скелі, горді орли – усе вразило уяву поета. Він говорить про природу як про живу істоту: ” Хмари смиренно йдуть”, Терек “грає в лютих веселощах”, П порівнює цю бурхливу гірську ріку з голодним звіром, що “б’ється об берег” і “лиже стрімчаки”. Таким чином, П-На можна назвати співаком не тільки російської природи, але й співаком природи взагалі. Він так любив її, так тонко почував, що здатно був зобразити не тільки ті пейзажі, які оточували його, але й природу країн, яких він ніколи не бачив.
