Пейзаж у прозі А. П. Чехова

ПЕЙЗАЖ У ПРОЗІ А. П. ЧЕХОВА Антон Павлович Чехов – тонкий лірик, що вміє побачити й передати красу навколишнього світу, його гармонію й індивідуальність. У повісті “Степ” з великою ліричною виразністю розкривається “торжество краси, молодість, розквіт сил і жагуча спрага життя”. Начебто забуваючи про своїй глибоко вкоріненій стриманоості оповідання, автор пише: “…душу дає відгук прекрасній суворій батьківщині, і хочеться летіти над степом разом з нічним птахом”. Чеховський степ поетичний, вражає міццю й повнотою невитрачених

сил. Але в той же час степ немов “усвідомить, що вона самотня, що багатство її й натхнення гинуть даром для миру, ніким не оспівані й нікому не потрібні”. Такі добутки, як “Степ” або – більше пізні – “Будинок з мезоніном”, “Дама із собачкою”, давали деяким дослідникам привід говорити про чеховський романтизм

Письменник продовжує традиції російської класичної літератури, коли зображення пейзажу підкреслює настрій героя, його ліричний настрой, уміння злитися з навколишнім світом, відчути в собі гармонію й красу. Герої Чехова й Природа не існують окремо друг від друга. Вони співіснують

у ладі або різкому контрасті. “Про неосяжну глибину й безмежність неба можна судити тільки на море так у степу вночі, коли світить місяць. Воно страшно, красиво й ласкаво, дивиться томно й вабить до себе, а від пещення його кружляється голова”.

Пейзаж і панорама Ялти в повісті “Дама із собачкою” виступають тлом умиротворення героїв, що наступила гармонією їхніх відносин. Так коротко, без зайвих слів, автор зумів показати почуття, що прийшло до героїв, любові. Вони самі ще не підозрюють, що їх “курортний роман” – не легке захоплення, а глибоке й сильне почуття, але автор уже пояснює це читачам, включаючи в оповідання мирний вид міста

“Так шуміло внизу, коли ще отут не було ні Ялти, ні Ореанды, тепер шумить і буде шуміти так само равнодушно й глухо, коли нас не буде. І в цій сталості, у повній байдужості до життя й смерті кожного з нас криється, бути може, стан нашого вічного порятунку, безперервного руху життя на землі…” Картини природи є в повістях Чехова й своєрідними “мостками”, по яких автор переходить від Теми до теми, від однієї сюжетної лінії кдругой.

Хочеться відзначити й ще одну особливість і чеховську прозу, і класичній росіянці літератури в цілому при описі героїв і пейзажу. “Негативні персонажі” ніколи не “спілкуються” із природою, вони її не зауважують, уважаючи лише себе центром всесвіту. Так, герой оповідання А. П. Чехова “Людин у футлярі” Беликов не тільки не зауважує навколишньої краси, він постійно ховається від її у своєрідний футляр з одягу, калош, парасоля… Навколишній світ страшить його своєю мінливістю: “як би чого не вийшло”: “Лягаючи спасти, він укривався з головою; було пекуче, задушливо, у закриті двері стукався вітер, у грубці гуділо; чулися


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Пейзаж у прозі А. П. Чехова

Categories: Нові твори

Links