Роман “Пані Боварі” Г. Флобер писав більше чотирьох років. Це роман про “провінційні вдачі”, як сказано в підзаголовку. Розповівши про історію подружньої зради в родині Шарля Боварі, про захоплення його дружини Емми Боварі та її самогубство на грунті сердечних і життєвих розчарувань, Флобер використовував справжню історію доктора Деламара і його дружини, що жили біля Руана. Однак роман являє собою соціально-філософське осмислення дійсності. Маленьке містечко Йонвіль, де відбуваються події, символізує усю Францію. Духовна драма
Емми – у безвихідному конфлікті її мрії і дійсності, між прищепленим Еммі монастирським вихованням, читанням романтичної літератури і дрібнобуржуазною буденністю, у якій вона живе. Флобер прекрасно характеризує свою героїню такими словами: “З усякої речі їй треба було витягти ніби особисту користь, і все, що не давало безпосередньої їжі її серцю, вона відкидала, як непотріб. Натура в неї була не стільки художня, скільки сентиментальна, вона шукала не картин, а емоцій”. З тринадцяти років Емма виховувалася в монастирі урсулинок. Тут вона запоєм читала любовні романи і вірила, що, подібно їх героїням,
на неї чекає піднесене, красиве кохання. Романи про кохання, де розповідалося про ридання і клятви при місяці, наклали відбиток на вразливе і чутливе серце дівчини. Ставши дружиною Шарля, Емма повірила, що нарешті “чудове почуття, яке вона дотепер уявляла собі у вигляді райського птаха, що кружляє у сяйві несказанно прекрасного неба, злетіло до неї”. Але чоловік виявився сірим і буденним, у ньому, за уявленням Емми, не було нічого лицарського: він не вмів ні фехтувати, ні стріляти, мова його була “плоска, як панель”. Шарль же обожнював свою дружину: “Увесь світ замикався для нього в межах шовковистого обхвату її суконь”. Усе частіше Емма думала, що на місці Шарля могла б виявитися інша людина, більш гідна і цікава. Одного разу сірість її життя була порушена: їх з чоловіком запросив на бал у свій родовий замок маркіз д’Андервільє. Ця поїздка залишила в душі Емми незгладимий слід. Розкішні зали, елегантні дами, вишукані страви, запах квітів – усе, як у романах! Але чоловікові все це було нецікаве. А Еммі так хотілося, щоб ім’я Боварі набуло популярності, щоб його знала уся Франція! Провінційне містечко Йонвіль, куди переїхало подружжя Боварі, було явно не для Емми: там ходили плітки про всіх, і нічиє життя не було таємницею. Головна визначна пам’ятка міста була аптека пана Оме, обличчя якого не відбивало нічого, крім самозакоханості, торговець тканинами Лере, місцевий священик і ще кілька осіб. На цьому тлі вигідно вирізнявся молодий помічник нотаріуса Леон Дюпюї, не позбавлений “високих інтересів”. Емма і Леон відразу відчули одне в одному рідну душу. Товариство Леона скрашувало самотність Емми. Після від’їзду Леона в Руан пані Боварі опанувала нудьга, ніщо не радувало її в цьому сірому житті, де немає свят. Навіть маленька дочка дратувала її. І в цей час у її житті з’явився ще один чоловік – багатий поміщик, 34-річний холостяк Родольф Буланже. Досвідчений ловелас, він швидко домігся приязні Емми, і незабаром “ховаючи обличчя, все в сльозах”, вона безвільно віддалася йому. Тепер життя її набуло змісту, і зміст цей був у побаченнях з Родольфом. Але Родольфу вже починав набридати їх зв’язок, його турбувала необережність Емми, дратували її примхливість і сентиментальність. До того ж в Емми визріла нав’язлива ідея виїхати з ним назавжди з Йонвіля. Однак на неї чекав удар: Родольф не збирався брати на себе такий тягар. Усі надії Емми розбилися за одну мить! Ще один удар наніс їй Леон, з яким вона зустрілася через три роки після розлуки. Це вже був не той боязкий, соромливий хлопчик, якого вона знала. Справи в Леона йшли успішно, він поводився впевнено і знав заздалегідь, що звабить Емму. Але зв’язок із заміжньою жінкою міг зашкодити його кар’єрі, і Леон став подумувати про те, щоб порвати з Еммою. Нагода трапилася, коли Емма звернулася до нього за фінансовою допомогою. Справи родини Боварі йшли зовсім погано. Шарль був у боргах, і все його майно виставили на продаж. Емма кинулася за допомогою до Родольфа, але той холодно заявив: “У мене немає таких грошей, пані”. У відчаї, стомившись від обманів, переживши важкі розчарування, Емма отруїлася, вирішивши в такий спосіб усі свої життєві проблеми. Але трагедія Емми Боварі виходить за межі її особистої драми. Чи порочна сама по собі Емма Боварі? Гадаю, що ні. “Усі злочини і всі пороки своїм виникненням зобов’язані слабкості. І тому вони заслуговують на жалість”. Чи стосується це Емми Боварі? Думаю, що так, тим більше, що людські якості її коханих чоловіків були не найвищими. А в самої Емми не було імунітету проти вульгарності, про яку В. Набоков говорив: “Вульгарність – це не те, що відверто погано, а те, що удавано, фальшиво важливо, фальшиво добре, фальшиво розумно, фальшиво красиво”. Трагедія цієї жінки й у тому, що вона не прагне вирватися з цього життя, як, наприклад, Нора Г. Ібсена. Мадам Боварі пішла з життя, її поховали… Горе Шарля було великим і щирим. Незабаром, ні на що не хворіючи, він умер, стискаючи в руці пасмо чорного Емминого волосся… Родольф, який від нічого робити весь день тинявся лісом, спокійно спав у своєму замку; спав у себе і Леон. Так закінчилася романтична і трагічна історія Емми Боварі, історія, що нерідко трапляється, коли романтичні уявлення про життя вступають у конфлікт із непривабливою буденністю.
