Роман Уеллса “Самовладдя містера Парема”
У центрі роману викладач історії містер Парем, що не приемлет “безладдя” сучасного йому англійського демократичного суспільства. Результат він бачить лише в поверненні назад, у минулі століття, до ідеї великої Англії, що повинна правити миром, до стирання особистості перед особою великої державної мети, до відмови від “шкідливої” волі слова: “Що таке ваша воля слова? Просто можливість сіяти всяка шкідлива дурниця й сіяти смуту! Що до мене, я ні секунди не коливався б у виборі між безвідповідальною балаканиною й інтересами нації”.
И
Моделюючи розвиток подій, Уеллс час від часу звертається до реалій громадського життя Англії – і навіть мимохідь втягує у свій фантастичний мир Редьярда Киплинга й Бернарда Шоу: “Містер Бладред Хиплинг, імперський лауреат, склав у його честь свою лебедину пісню, а містер Бернардин Шо… наводнив газети відкритими листами, у яких ставив його вище Муссоліні”. І все-таки головне в цьому випадку для Уеллса – “експеримент”, у ході якого перевіряється взаємодія масової свідомості з тоталітарною ідеологією
Містер Парем перемагає, і його ідеї починають втілюватися в життя: “Хто не працює для Батьківщини, не повинен є його хліб, а хто не працює добровільно, того треба змусити трудитися в поті чола…”; “Держава – це войовничий організм, і, якщо він здоровий і доконаний, він повинен бути войовничої у всіх своїх проявах…”; “Людей військових, зобов’язаних убивати, варто звільнити від якої-небудь особистої відповідальності, якщо вони, убиваючи, твердо переконані у своїй правоті…” На політичній сцені на перший план висуваються люди на зразок генерала Джерома, свого роду “поета війни”, для якого Війна – це навіть не трагічна необхідність, а явище мистецтва, що, як відомо, вимагає жертв.
Ця людина, що ненавидить XX століття за те, що замість яскравих мундирів минулих століть він подарував військовим форму захисного кольору: “Війна соромиться самої себе!.. От до чого вони нас довели”. Кінцевим наслідком перемог містера Парема над власним народом стає Друга світова війна. Роман “Самовладдя містера Парема” написаний в 1930 р., коли про другу світову війну ще ніхто серйозно не думав, а Уеллс, що сполучив дарунок письменника з даром аналітика, уже моделює один з можливих варіантів початку й розвитку цієї війни
У цей час і зіштовхується філософія містера Парема із протилежної їй ціннісною системою, уособленням якої в спіритичному сні містера Парема стали мільйонер Басси Вудкок і його однодумці, яких містер Парем саме й хотів використовувати у своїх цілях. Це, в очах Уеллса, – філософія прийдешньої загальнолюдської єдності на основі загальної системи цінностей, у центрі якої – критерій відповідності законам Розуму: “Ваші царства й імперії, ваша мораль і ваше право – усе, що здається вам настільки прекрасне й піднесеним, геройство й жертви на поле брані, мрії про панування, вся ця ваша романтика, відданість слуг, покірність жінок, звичка брехати дітям, всі хитросплетення й непрохідна дурниця вашого старого миру – все це буде змито з людського розуму. Ми тут готовимо нову моральність і нову мужність. Замість того щоб вічно підозрювати й убивати один одного, суперничати один з одним, поневолювати й пожирати один одного, ми створимо мир рівних, де все будуть трудитися спільно, керуючись пізнаною дійсністю, прагнучи до цілям настільки високим, що ви їх і уявити не можете”.
Уеллс сподівався на те, що в остаточному підсумку ця система цінностей стане пануючої. Трохи пізніше, в 1943 р. з’являється утопічна п’єса Дж. Б. Пристли “Вони прийшли до міста”. Розгортання сюжету в цій п’єсі викликає прямі асоціації з розгортанням сюжету в утопічному романі Г. Уеллса “Люди як боги”: раптово кілька законослухняних англійців виявляються в зовсім незнайомому місці. Уеллс “закидає” їх в Утопію, Пристли – в околиці якогось невідомо що звідки узялася загадкового міста, де, як і в більшості утопічних поселень, панує соціальна гармонія, “де не люди – для машин і грошей, а машини й гроші – для людей. Де немає заздрості, жадібності, ненависті…” і т. д., тобто всього того, що хоч чимсь нагадує про протиріччя між людьми. Причому всякий сумнів у досконалості цього утопічного міста, усякий погляд на утопію, що здійснилася, з “антиутопічної” сторони – це, за словами явно симпатичного авторові героя, є не що інше, як проста форма самозбереження людей, які “зволіють бути панами в нужнику, замість того, щоб жити в новому, прекрасному світі на однакових правах з усіма” (втім, і в утопічному світі Г. Уеллса всякий сумнів у відношенні “наукового” суспільства є не що інше, як просто “система поглядів, призначена для захисту самоповаги”).
(2 votes, average: 4.00 out of 5)