У повісті “Серед темної ночі” Борис Грінченко зображує українське село наприкінці XIX століття. У цьому художньо довершеному творі розкривається життя трьох синів селянина Пилипа Сиваша. Старший син Денис з усіх сил, не гребуючи жодними засобами, прагне вийти в “заможні хазяїни”; середульший Роман відбивається від села в місто; менший син Зінько вибирає шлях чесного, трудящого селянина.
Найповніше зображений у повісті Роман, ще один представник “пропащої сили” (ця тема вже розроблялася грунтовно в літературі, наприклад,
Панасом Мирним у романі “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”). Після царської солдатчини він повертається в село моральним покручей. У пошуках легкого життя хлопець виявляє зневагу до селянської праці. “Панською” мовою він каже батькові: “Разі ви думаєте, што я буду гупать тут із вами по остюках цепом?” Роман пиячить, краде і продає батькове добро. Спійманий Денисом на гарячому, він подається до міста і там, не знайшовши роботи, сходиться з групою конокрадів. Під час відчайдушно сміливого нальоту на рідне село Романа вистежує Денис і видає властям.
Якщо замислитися про причини морального падіння
Романа, то стане зрозумілим, що саме військо, в якому він відбув службу, прищепило огиду до чесної хліборобської праці, штовхнуло на шлях злодійства. Адже до служби у війську Роман був щирий, палкий, енергійний хлопець. На службі ж Роман зрозумів: важка, рабська праця в селянина, “нечиста, часом голодна й холодна. Та кожен чорт з тебе знущається, та нема такого начальника, щоб тобі до пики з кулаком не ліз!” Ось чим пояснює автор “ледарство” героя. Роман, можна сказати, самотужки дійшов соціального прозріння, але енергію, котра через край кипіла в ньому, скерував у згубний бік. Він – жертва, але це не знімає з нього відповідальності за власні вчинки, за тяжкі злочини.
Злодійство Романа підлягає осуду. Моральні норми, віками створювані народом, і розбій, брутальне поводження з батьками, іншими близькими йому людьми – несумісні.
