Роман Салтикова-Щедріна “Добродії Головлеви” – суворий вирок кріпосництву
Чудовий роман М. Е. Салтикова-Щедріна “Добродії Головлеви” коштує в ряді кращих добутків російських письменників, що зображували життя дворянства. У романі з величезної викривально силою розкриті всі пороки суспільства, породжені в Росії пануванням поміщиків. У своєму суворому вироку кріпосництву Салтиков-Щедрин викрив розбещуючий вплив собственности й паразитизму на людський характер, показав неминучість моральнийного й фізичного руйнування паразитической особистості. Письменник розповів історію морального опошлення й вимирання
Члени сім’ї постійно ворогують між збій, постійно лаються через спадщину. Слова “бельбас, нелюд, мерзотник, негідник, негідник” були звичайними в цьому семействе. У чому ж справа? Може бути, їхнє життя повне тягот і позбавлень, тому вони так озлобилися?
Зовсім ні. Будинок – повна чаша. Орися Петрівна – глава сімейства, все
Ця владна жінка протягом длительного часу одноосібно керувала проширним головлевским маєток і завдяки своїй енергії зуміла удесятерити своє зстояння. Пристрасть до нагромадження взяла в Орисі Петрівні верх над материнськими почуттями. Наприклад, її реакція на смерть дочки це в першу чергу почуття невдоволення тим, що покійниця залишила їй “своїх двох щенков”.
Таке відношення Орисі Петрівни до власної дочки й внучок. Не краще вона ставиться й до синів, заохочуючи їх до чицемерию, наушничанью заради “кращого шматка на блюді”. Діти розділялися на “мазунчиків” і “позахололих”. Міняючи мазунчиків і розбещуючи їх таким відношенням, мати заглушала їх естественное почуття любові кродителям. Физическое покарання дітей було звичайним явлением у цій сім’ї. І все це робиться ради сімейного благополуччя, тобто для цих же дітей, яких Орися Петрівна изуродовала своїм вихованням.
Зовсім забитий і пішов у себе ” Пашка-Тихоня”, прожив куплений йому матір’ю будинок у Москві й тягне жалюгідне существование ” Степанко-Бельбас, осоружний син”; “на кислому молоці й попсованій солонині” виховуються сирітки-онученята. Такі попередні підсумки поміщицького восхарчування. Від глави до глави малює Салтиков-Щедрін картини тиранії, морального каліцтва, що випливають одна за інший смертей членів головлевского сімейства.
Замкнений у душний і брудній кімнаті, позбавлений навіть одягу і їжі, спився на самоті Степ ка-бельбас. Умер Павло, маєтком якого негайно заволодів Иудушка Головлев. Трагически зложилося життя спадкоємців Орисі, чиє знівечене дитинство і юність штовхнучи їх на шлях розпусти й загибелі. Наприкінці життя перед Орисею Петрівною з’являються підсумки її діяльності, що була підпорядкована безсердечній корисливості й формированию “нелюдів”.
Найстрашніший з них – Порфирій, ще в дитинстві прозваний у сім’ї Иудушкой. Деспотична обстановка в сім’ї привела до того, що Порфиша навчився прикидатися ласкавим синком, підлещувався перед матірью, лабузнився, показував, що він – “весь послухання й відданість”. Удавана почтительность як спосіб одержання кращого шматка або запобігання покарання – це, усе більше розвиваючись надалі, зробило Иудушку лицеміром. Риси корисливості розвилися в ньому до межі Він став владільцем Головлева, опанував маєтком брата Павла, прибрав до рук всі капітали матіри, прирік цю колись грізну й владну господарку сім’ї на самітність і вимирання й сам зробився владарем всіх головлевских багатств. Письменник неодноразово повторює сравнение Иудушки з павуком, що ссе кров своїх жертв.
Иудушка – садист, він знаходить у стражданнях інших насолода. Його вдачаственное оскуднение так велика, що без малейшего здригання, прикриваючи ласкавими мовленнями своє щире “Я”, Иудушка обрекает на загибель по черзі кожного із трьох своїх синів – Володимира, Петра й младенца Володьку. Иудушка – пустослов. Він “зудил, требаедал, тиранив” своїми мовленнями навколишніх.
Він може словами, як говорить про нього один селянин, “згноїти людини”. Але запас його слів визначається запитами павука-помещика й тому вкрай бідний. По определению Салтикова-Щедріна, Иудушка не просто говорить, а виливає “маси словесного гною”. Свої лиходійства він робить як самие звичайні справи, “потихонечку так полегонечку”, а що найжахливіше – “за законом”. Так письменник показував захищеність Иу душки-кровожера законами влади й религии.
Адже він з більшим мистецтвом пользовался такими прописними істинами, як почитание сім’ї, релігії й закону. І хоча всі вважають його кровожером, і з повним на те правом, він може заперечити тим, що юридически всі їм дотримується правильно. Письменник показав в образі Иудушки людини незначного, недоумкуватого, нікчемного. І разом з тим, це уособлення ничтожества тримає в підпорядкуванні й страху окружающих, доводить їх до загибелі, і відбувається це тому, що незначність Иудушки і йому подібних опирається на кріпосницьку мораль і закон.
Своїм добутком пі сатель-сатирик виніс смертний вирок історично приреченому класу помещи ков-кріпосників
(1 votes, average: 5.00 out of 5)