Роль автора в повісті “Капітанська дочка”
Немає ніяких сумнівів, що в зображенні імператриці Пушкін повинен був почувати себе особливо стиснутим політичними й цензурними умовами. Різко негативне відношення до “Тартюфа в спідниці й короні”, як називав він Катерину II, засвідчено його численними судженнями й висловленнями. Тим часом так показати Катерину в добутку, призначеному для печатки, він, зрозуміло, не міг. Пушкіна знайшов подвійний вихід із цих утруднень. По-перше, образ Катерини дається сприйняттям дворянина вісімнадцятого століття, Гринева, що, при всьому своєму співчутті
Разом з тим Пушкін незвичайно тонко – без усякого
Від “принадності нез’ясованої” вигляду незнайомки не залишається й сліду. Перед нами не привітно всміхнена “дама”, а розгнівана, владна імператриця, від якої даремно чекати полегкості й пощади.
Тим яскравіше в порівнянні із цим проступає глибока людяність у відношенні до Гриневу і його нареченої Пугачова. Саме на цьому-те відношенні Пушкіна одержує можливість і як художник, і в обхід цензурних рогаток розгорнути – у дусі народних пісень і сказань про Пугачова – чудовий, з яскраво вираженими національно-російськими рисами характер вождя селянського повстання, показати, поряд з його суворою нещадністю стосовно гнобителів народу і їхніх захисників, вільний дух, “орлину” молодецтво й широту його натури, глибоко закладене в ньому почуття справедливості, щедрість щиросердечну, подяка за зроблене йому добро.
З іншого боку, кращі риси характеру Гринева також особливо рельєфно проступають на відносинах його з Пугачовим, якого він скоряє своєю чуйністю й добротою (усе той же епізод з “заячим кожухом”), чесністю, сміливістю, прямотою, щирістю.
Нарешті, у паралельному епізоді – зустріч Маші з імператрицею – по-справжньому розкривається нам і характер капітанської дочки, простій росіянці дівчини, батько якої, ми знаємо, вийшов “в офіцери із солдатських дітей”, у сутності без усякого утворення, що знайшла, однак, у собі в необхідну мінуту досить “розуму й серця”, твердості духу й непохитної рішучості, щоб домогтися виправдання свого ні в чому не винного нареченого.
Чудовий образ вождя селянського повстання й пафос кінцевого торжества простих гарних людей – саме ці риси й повідомляють пушкінський історичний роман властиву йому глибоку внутрішню демократичність. Найбільш повному і яскравому вираженню цих рис служать всі художні засоби й прийоми, застосовувані тут Пушкіним. Серед них одне з найважливіших місць належить, як ми тільки що могли переконатися, продуманої й стрункої, складної й у той же час найвищою мірою простої композиції роману. Вона реалізується автором не тільки в чудовій відповідності, але й у тісній взаємодії з розгортанням сюжету, рухом фабули, розвитком характерів, визначена всіма цими завданнями й разом з тим допомагає їх найбільш повному художньому дозволу. Надзвичайна гармонійність “Капітанської дочки” надає пушкінському роману в прозі виняткову поетичність, ставить його в ряд найбільших зразків світового мистецтва слова. Геніальний майстер вірша Пушкін з’являється перед нами і як геніальний художник-прозаїк
(1 votes, average: 5.00 out of 5)